1710 р., 5 квітня. - Обрання Пилипа Орлика гетьманом в еміграції. Прийняття Конституції П. Орлика.
1711 р. - Заснування запорожцями Олешківської Січі на землях Кримського ханства.
1722-1727 рр. - Діяльність Першої Малоросійської колегії.
1723 р. Подання Петрові і Коломацьких чолобитних. Ув’язнення наказного гетьмана П. Полуботка у Петропавловській фортеці.
1727-1734 рр. - Гетьманування Данила Апостола.
1734-1750 рр. - Діяльність Правління гетьманського уряду.
1750-1764 рр. - Гетьманування Кирила Розумовського.
1762-1796 рр. - Царювання в Російській імперії Катерини II.
1764 р. - Ліквідація гетьманства Катериною II.
Обрання Пилипа Орлика гетьманом в еміграції
Після смерті гетьмана Івана Мазепи та частина козаків, яка пішла з ним у вигнання, залишилася без керівника. Постала потреба обрати нового гетьмана. І хоча кандидатура претендента на гетьманський уряд майже ні в кого не викликала заперечень, проте з виборами через несприятливу ситуацію зволікали півроку.
Нарешті 5 квітня 1710 р. в Бендерах (Молдова) відбулася козацька рада. Гетьманом було обрано найближчого сподвижника Івана Мазепи - генерального писаря його уряду Пилипа Орлика.
Ухвалення «Пактів і конституцій законів і вольностей Війська Запорозького»
Під час козацької ради 5 квітня 1710 р. було схвалено документ «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (згодом цей документ називали «Конституцією Пилипа Орлика» та «Бендерською конституцією»). Основу його становила угода між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені українського народу, про взаємні права та обов’язки. Уперше новообраний гетьман укладав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу. Крім того, в документі обгрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою українською Конституцією.
Зміст Конституції Пилипа Орлика
Документ складався зі вступу й 16 статей.
Основні положення статей: проголошувалася незалежність України від Московїї та Речі Посполитої; обумовлювалися протекція шведського короля та союз із Кримським ханством; територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 р.; козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров'ї; при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою, яка збиралася тричі на рік - на Різдво, Великдень, Покрову; справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі; встановлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.
Проголосивши Україну незалежною республікою, «Конституція Пилипа Орлика» стала найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі, бо жодна з країн на той час не мала подібних документів. Конституція значно обмежувала права гетьмана, передбачала створення представницького органу - Генеральної ради. У ній було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалася виборність посад.
У червні 1714 р. Орлик мусив виїхати з Бендер до Західної Європи. На запрошення Карла XII Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції. У 1720 р. перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. З 1722 р. змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив 20 останніх років. Та хоч би де знаходився Орлик, він ні на мить не забував про головну мету своєї діяльності, яку вбачав у створенні антимосковської коаліції.
Терор в Україні після Полтавської битви
Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору.
Каральні заходи стосувалися всіх сторін життя і мали найрізноманітніший вияв - від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою. Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Росію й сім’ї мазепинців, а на них самих влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи. Приміром, племінника Мазепи Андрія Войнаровського було схоплено в Гамбурзі в жовтні 1716 р. Така сама доля спіткала й Мазепиного генерального осавула Григорія Герцика, якого заарештували у Варшаві. Країнами Європи нишпорили московські агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини. Після Полтавської битви московські війська поводилися на українських землях як у завойованій країні. Від їхньої сваволі потерпали не тільки прихильники гетьмана, а й мирне населення. Надзвичайно тяжким випробуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові «низові» походи тощо.
Після Полтавської битви значно посилився наступ і на українську державність. Окрім прямого тиску, російська адміністрація, аби мати привід для втручання в українські справи, розпалювала ворожнечу між старшиною та гетьманом, між старшиною та селянами тощо, прагнула створити враження, що все зле йде від гетьмана й старшини, а все добре - від Москви.
Гетьманування Івана Скоропадського. Решетилівські статті
Гетьманування Івана Скоропадського (1708-1722 рр.), за традицією, мало розпочатися з підписання статей. Але Петро І відмовився зробити це, пояснивши своє рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня, Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих справ повсякденного життя. У відповідь Петро І надіслав іменний указ, котрий аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. У царському указі права і вольності підтверджувалися в такому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Важливою новацією було призначення царського резидента Ізмайлова при гетьманові. Йому надавалося право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України. Своєрідним додатком до указу були явні й таємні статті Ізмайлову. Ці статті називали землі Війська Запорозького «Малоросійським краєм», у якому царський резидент спільно з гетьманом мали утримувати все населення, зокрема бунтівників-запорожців, «у тиші й покорі великому государю». Наказувалося також «своєвольців викорінювати», не дозволяти їм селитися в одному місці, особливо на Січі. Іноземних посланців гетьман мусив приймати лише разом з Ізмайловим. Останній зобов’язувався одразу ж повідомляти цареві про візити й розмови, а також пересилати привезені послами листи. Обов’язком резидента було пильнувати, щоб гетьманський уряд повідомляв царя про всі свої доходи. Гетьманською резиденцією було призначено Піухів, що містився майже на кордоні з Московією. Повідомлялося, що при гетьманові утримуватимуться два російські полки, які однак будуть у розпорядженні царського резидента.
Отож, ні про яке підтвердження давніх прав і вольностей в указі Петра І не йшлося. Навпаки, заходи, що запроваджувалися, перетворювали колись автономну Українську державу на типову «окраїну Московії».
Заходи, спрямовані на підрив економіки Гетьманщини
Царський уряд визначив для себе головну мету: позбавити Гетьманщину економічної незалежності, підпорядкувати її господарське життя економіці Росії та перетворити на надійне джерело своїх доходів. Царські заходи насамперед стосувалися торгівлі. Цар Петро своїми указами прагнув перекрити звичні торговельні маршрути, змусивши українські купецькі валки повернути до Росії. Подібних заборон та обмежень уживав російський уряд і щодо ввезення в Україну чужоземних товарів. Стримувала розвиток торгівлі й російська митна політика: встановлене на російсько-українських кордонах мито використовувалося не для збагачення української державної скарбниці, а надходило до Москви. Одним із заходів було прагнення російського уряду збувати на українській території мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися здебільшого в обігу населення Росії, збагачуючи тим державну російську казну. Руйнувало економіку України постійне перебування на її території численного російського війська, що утримувалося коштом українського населення.
Наступ царату на українську культуру
Щоб остаточно підкорити українців, Петро І завдав ударів освіті й книгодрукуванню. У 1709 р. Петро І наказав київському воєводі вислати за кордон усіх «польських». Різко погіршилося становище Київської церковної митрополії. Коли 1718 р. помер київський митрополит, російський уряд заборонив обирати нового. У 1722 р. першому ієрархові Київської митрополії було надано титул архієпископа київського та Малої Росії. Призначати його мав церковний Синод на чолі із царем у Петербурзі. Отже, Київська митрополія перетворилася на звичайну єпархію Російської православної церкви. Руйнація української культури здійснювалася й такими підступними заходами, як переманювання українських учених, богословів, письменників і педагогів а Києва до Петербурга та Москви. Отримавши високі церковні посади, вони змушені були усним і писаним словом прославляти царя та його політику, а Мазепу й усіх, хто подібно до нього зважувався виступати проти царату, всіляко паплюжити. Така доля спіткала Феофана Прокоповича, Стефана Яворського, Гаврила Бужинського та багатьох інших талановитих представників українського народу. Від часів Петра І з України почали вивозити історичні пам’ятки, рідкісні книги тощо. У 1720 р. цар наказував київському губернаторові, щоб «у всіх монастирях... оглянути й забрати давні жалувані грамоти та інші оригінальні листи, а також книги історичні, рукописні й друковані».
Гетьман Іван Скоропадський
Наказний гетьман Павло Полуботок
Гетьман Данило Апостол
Утворення Малоросійської колеги
Свідченням цілковитого знищення державної автономії України стало утворення у квітні 1722 р. Малоросійської колегії. У складі шести офіцерів російських полків, розміщених в Україні, на чолі з бригадиром Вельяміновим. Гетьманщина виводилася з підпорядкування Колегії іноземних справ і підпорядковувалася сенатові як звичайна провінція імперії.
Бригадир Вельямінов прибув до Глухова 21 липня 1722 р. На очолювану ним Малоросійську колегію покладалися надзвичайно широкі повноваження. Колегія перебрала все адміністративне керівництво Лівобережною Україною. Вони контролювали встановлення і стягнення податків до царської казни, розквартирування російських солдат і офіцерів в Україні. Малоросійська колегія здійснювала контроль за діяльністю Генеральної військової канцелярії. Крім того, Вельямінов мав право на власний розсуд втручатися в будь-яку сферу українського життя як повноправний господар краю.
Боротьба козацької старшини за відновлення державних прав України
Царський указ про утворення Малоросійської колегії тяжко вразив Івана Скоропадського. Відчуваючи близьку смерть, він доручив гетьманські обов’язки чернігівському полковнику Павлові Полуботку, який заступав його. Павло Полуботок розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків. Наказний гетьман здійснив реформу суду з метою обмежити повноваження Малоросійської колегії. Він зробив Генеральний суд колегіальним, рішуче боровся проти хабарництва й тяганини у провінційних судах, установив порядок подання і розгляду апеляцій. У грудні 1722 р. Полуботок видав розпорядження, за яким скарги населення розглядалися від нижчої до вищої інстанції українського уряду, а не подавалися безпосередньо Малоросійській колегії. Однак, попри енергійні заходи Полуботка й старшини, Петро І у квітні 1723 р. надав Малоросійській колегії такі повноваження, які робили її в Україні повновладною. До того ж новим указом у квітні 1723 р. він позбавив гетьмана влади командувача козацького війська, передавши її генералу Голіцину, який очолював російське військо в Україні.
22 травня 1723 р. Полуботка разом із генеральним писарем і генеральним суддею було викликано до Петербурга. У червні Павло Полуботок вирушив на північ і 3 серпня дістався Петербурга. Після від’їзду наказного гетьмана рух за розширення автономії козацької держави очолив миргородський полковник Данило Апостол. Він, зокрема, домігся укладення Коломацьких чолобитних - статей, підписаних у середині серпня - на початку вересня 1723 р. на р. Коломак, що на Полтавщині, представниками козацької старшини. У них, як і в попередніх статтях, старшина скаржилася на зубожіння козаків і селян через військові повинності, неврожаї та обтяжливі збори Малоросійської колегії. Статті вкотре порушували питання про звільнення маєтків старшини від оподаткування. Йшлося також про хиби у судочинстві, що їх козацький уряд у змозі виправити без стороннього втручання. Насамкінець старшина просила дозволу обрати гетьмана.
Підписані Коломацькі чолобитні Данило Апостол подав до Генеральної військової канцелярії. Після подання «чолобитних» за наказом Петра І було заарештовано найактивніших її авторів. Проти наказного гетьмана було розпочато судову справу за звинуваченням у державній зраді - таємних зв’язках з гетьманом в еміграції Пилипом Орликом. Однак судовий процес так і не відбувся, бо 18 грудня 1724 р. в Петропавловському казематі помер Павло Полуботок.
Відновлення гетьманства. Данило Апостол
Боротьба козацької старшини за дозвіл обирати гетьмана виявилася безрезультатною: після смерті гетьмана Івана Скоропадського та наказного гетьмана Павла Полуботка вибори гетьмана не відбувалися. Україною правила Малоросійська колегія.
Причини відновлення гетьманства. Влітку 1727 р. зросла напруженість у російсько-турецьких відносинах. Росія розпочала підготовку до нової війни. Уряд Петра II, розраховуючи на військову потугу козаків, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину. Було ліквідовано Малоросійську колегію й дозволено вибори гетьмана.
На виборах, що відбулися 1 жовтня у Глухові і скидались радше на церемонію присяги, за 73-річного Апостола проголосували одностайно. Договірних статей, як і зі Скоропадським, укладено не було.
Отже, головною своєю справою Апостол вважав підписання традиційного російсько-українського договору.
Преображенська церква у Великих Сорочинцях, збудована коштом Данила Апостола, 1732 р.
З цією метою новообраний гетьман вирішив скористатися поїздкою до Петербурга на коронацію Петра II.
У російській столиці український гетьман розпочав переговори з президентом Іноземної колегії графом Головкіним, передав йому підготовлені статті. Лише в серпні гетьман отримав як відповідь на свої пропозиції «Рішительні пункти». Вони мали форму указу царського уряду гетьманові.
Нові статті значно обмежували й без того урізані права та вольності України. Що ж до гетьмана Апостола, то права йому надавалися навіть менші, ніж Скоропадському.
Отже, «Рішительні пункти» не були двостороннім договором. Вони мали вигляд розпорядження, нормативного акта верховної влади Російської імперії. Документ був покликаний регулювати внутрішнє життя Гетьманщини як складової частини єдиної держави.
Зважаючи на реальні обставини, Данило Апостол узявся за здійснення реформ, спрямованих на впорядкування внутрішнього життя Гетьманщини. Реформи провадились у сферах судочинства, фінансів, земельних справ, торгівлі тощо.
Фрагменти іконостаса Преображенської церкви у Великих Сорочинцях
Данило Апостол спромігся тимчасово пригальмувати процес перетворення Гетьманщини на адміністративну одиницю Російської імперії, втримати, бодай на деякий час, ті права і свободи, які ще лишалися в українців.
Заснування Нової Січі
1734 р. понад 30 тис. запорожців з територій підвладних кримському хану Кам’янської та Олешківської Січей повернулися на Запорожжя і за 7 км від колишньої Чортомлицької (Старої) Січі заклали Нову Січ.
Нова Січ стояла на берегах р. Підпільної, що впадала в Дніпро поряд із Чортомликом. Ось чому цю Січ називають ще Підпільненською. На Запорожжі сформувалася оригінальна адміністративно-територіальна система. Край було поділено на вісім паланок - округів. Загалом землі Війська Запорозького Низового охоплювали величезну площу степової України.
Печатки Низового війська Запорізького та паланок Нової Січі
Підпільненська Січ. Сучасна реконструкція
За часів Нової Січі надзвичайно пожвавилася господарська діяльність запорожців. Як і за давніх часів, козаки виявляли свою сутність воїнів-хліборобів. Умови господарювання на Запорожжі були тоді чи не найсприятливішими. Адже тут не існувало примусової праці, кріпацтва. Ця обставина приваблювала, як і колись, численних утікачів з усієї України, навіть із-за її меж. У господарстві значне місце посідали зимівники старшини та заможних козаків. Переважна частина продукції ішла на ринок.
Діяльність «Правління гетьманського уряду»
Після смерті Данила Апостола 1734 р. вибори нового гетьмана не відбулися. Російський уряд, обмежуючи державність України, зобов’язав здійснювати владу в Лівобережній Гетьманщині Правління гетьманського уряду. Складалася ця установа із шести осіб - трьох українців і трьох росіян, проте вся повнота влади належала російському князеві Олексію Шаховському. У своїй діяльності Правління гетьманського уряду повинно було керуватися «Рішительними пунктами», які запровадили за гетьмана Данила Апостола. Правління гетьманського уряду діяло до 1750 р. Відзначалася ця діяльність свавільним нехтуванням прав усіх верств українського народу, брутальним втручанням російських воєначальників в українське життя, погіршенням економічного становища, загостренням внутрішньої ситуації. Особливо тяжкий період припав на роки, коли імператрицею в Росії була Анна Іоаннівна. У 1735 р. російський уряд значно скоротив реєстр козацького війська. Згідно з наказом лівобережне козацтво було поділене на заможних - виборних козаків та збіднілих - підпомічників. Збіднілі козаки, які не могли забезпечувати себе під час походу, вилучалися з реєстру. Але найважчим тягарем для України стала розпочата Росією війна проти Туреччини 1735-1739 рр., позаяк українське населення утримувало російську армію, а козацькі полки брали безпосередню участь у походах.
Ситуація в Лівобережній Україні трохи поліпшилася, коли в Росії зійшла на престол Єлизавета Петрівна. Дочка Петра І Єлизавета посіла імператорський престол у листопаді 1741 р. внаслідок двірськового перевороту. їй не була властива особлива доброчинність, а деякі зміни на краще в становищі України зумовлювалися низкою зовнішніх і внутрішніх політичних обставин. Певну роль зіграло українське оточення імператриці; її чоловіком був українець Олексій Розумовський. Під час перебування імператриці в Києві 1744 р. козацька старшина звернулася з проханням дозволити вибори гетьмана. Єлизавета не заперечувала, проте конкретних обіцянок не давала.
Отож, справа з обранням гетьмана затяглася ще на шість років.
Поняття і терміни
Малоросійський приказ державна установа Московської держави, створена в 1662 р., що відала питаннями взаємовідносин царського уряду з Гетьманщиною. Офіційно підпорядковувався Посольському приказу, хоча фактично управління його діяльністю здійснював сам цар. Ліквідований у зв’язку зі створенням Малоросійської колегії.
Малоросійська колегія - центральний орган російської колоніальної адміністрації в Гетьманщині у 18 ст. Так звана Перша Малоросійська колегія створена Петром І у гетьманській столиці Глухові з метою контролю за діяльністю гетьмана та українського уряду й поступового обмеження політичної автономії Гетьманщини. Скасована в 1727 р. у зв’язку з відновленням гетьманства.
Наказний гетьман - особа, що тимчасово заступала гетьмана Війська Запорозького. Наказного гетьмана призначав сам гетьман або його обирала козацька рада, нерідко тільки старшинська.
Резидент - приставлений при гетьманові царський представник для постійного контролю. Вперше резидент був призначений при І. Скоропадському.
Синод, або Духовна колегія - вищий керівний орган церкви після ліквідації Петром І у 1721 р. патріаршої форми правління Російською православною церквою.