1556-1561 рр. - Створення Пересопницького Євангелія.

1572-1629 рр. - Будівництво ансамблю Успенської церкви у Львові.

1576-1578 рр. - Заснування князем Костянтином Острозьким друкарні та школи, виникнення Острозького літературно-наукового гуртка.

1586 р. - Заснування у Львові Успенського братства та братської школи.

1615 р. - Шляхтянка Галшка Гулевичівна подарувала Київському братству свій «двір із пляцем» на Подолі. Початок діяльності братської школи в Києві.

1617 р. - Заснування Луцького Хрестовоздвиженського братства та братської школи при ньому.

1646 р. - Видання друкарнею Києво-Печерської лаври «Требника» Петра Могили.

Розвиток української мови. Пересопницьке Євангеліє

Протягом 16 - першої половини 17 ст. відбувалися важливі зрушення в розвитку української мови. Вони стосувалися мови літературної. Від часів Київської Русі тривала традиція застосування двох літературних мов: книжкової староукраїнської (у другій половині 16 ст. її називали простою мовою) та слов’яно-руської. Проста мова була наближена до мови розмовної. Нею писалися найрізноманітніші судові та урядові документи, полемічні та ораторсько-проповідницькі твори, повчальна поезія, літописи. Мова слов’яно-руська - український різновид церковнослов’янської мови. Церковні книжки й надалі писалися церковнослов’янською мовою, яку тоді називали слов’яноруською. І хоча вона зазнавала впливів розмовної мови українців, проте залишалася незрозумілою народові.

Від другої половини 16 ст. почали з’являтися переклади простою мовою церковних текстів: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561); Крехівський «Апостол» (60-х рр. 16 ст.); Волинське Євангеліє (1571) тощо.

Першою відомою книгою Святого Письма, перекладеною тогочасною книжною українською мовою, є Пересопницьке Євангеліє. Розпочато її було в с. Двірці, а закінчено у волинському містечку Пересопниці, яке й дало назву книзі.

Переклад грецьких та церковнослов’янських текстів чотирьох Євангелій здійснив архімандрит пересопницького Пречистенського монастиря ієромонах Григорій. Списав переклад син протопопа із Сянока Михайло. Рукопис виготовлено на пергаменті з уживанням чорного чорнила та кіновару. Усі 482 його аркуші оправлено в дубові дошки, обгорнуті зеленим оксамитом. У пам’ятці засвідчено фонетичні, граматичні, лексичні й синтаксичні особливості живої української мови 16 ст.

Сторінка з Пересопницького Євангелія

Пересопницьке Євангеліє

Освіта. Стан шкільництва

За традицією школи діяли при церквах і монастирях. Підготовлені дяки навчали дітей письму церковнослов’янською мовою, основам арифметики, молитвам, співу. Такі школи існували в найбільших містах, згодом їх кількість зростала. Розгортання реформаційного руху зумовило появу протестантських шкіл. Вони, зокрема, були засновані в Гощі, Белзі, Львові, Берестечку, Хмільнику.

Створювали свої школи та колегіуми і єзуїти, які головну мету виховної діяльності вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри.

Острозька академія. Нові риси у розвитку освіти найяскравіше втілилися в діяльності Острозького культурно-освітнього осередку. Його було створено 1576 р. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького. Головну мету діяльності він убачав у відродженні української культури на засадах православ’я. З цією метою не пізніше 1578 р. в Острозі було створено школу. В ній ґрунтовно вивчалися мови церковнослов’янська, грецька й латина. Викладалися і «сім вільних наук» - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. Власне, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була слов’яно-греко-латинська школа - перша вища школа в Україні та на східнослов’янських землях. Першим ректором Острозької академії був Герасим Смотрицький - знавець літератури, поет, письменник. На запрошення Костянтина Острозького він прибув до Острога та очолив гурток учених, які готували до друку Острозьку Біблію. Герасим Смотрицький був головним перекладачем і редактором цього видання. Серед вихованців Острозької академії було багато видатних особистостей, зокрема Максим (Мелетій) і Степан Смотрицькі, Петро Конашевич-Сагайдачний, Йов Борецький.

Князь Василь-Костянтин Острозький

Титульний аркуш Острозької Біблії. Гравюра на дереві, 1581 р.

Сторінка Острозької Біблії, 1581 р.

Братські школи. Освітянські й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами. Необхідність протидіяти наступові католицької культури спричинила появу братських шкіл. Перша така школа з’явилась у Львові 1586 р., а незабаром їх почали створювати по всій Україні. На початку 17 ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Утримувалися вони коштом братств. Діти з незаможних родин і сироти навчалися безкоштовно. Головне призначення братських шкіл давати добру освіту й виховувати відданість давнім традиціям та батьківській вірі. Братські школи, так само як і Острозька школа, були слов’яно-греко-латинськими. У 1615 р. постала братська школа в Києві. До її заснування доклали зусиль вчені, письменники й провідні діячі православної церкви, які гуртувалися навколо архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецькош. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький. Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об’єднано з Київською братською. Об’єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегією.

Києво-Могилянська академія. Київська колегія (згодом Києво-Могилянська академія) була вищим навчальним закладом. Повний курс навчання тривав 12 років. Усього в академії було вісім класів, а кількість предметів перевищувала 30. Основу навчальних предметів становили ті ж таки «сім вільних наук». У перших чотирьох класах академії вивчалися мови: книжна українська, церковнослов’янська, грецька, латинська й польська. Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Проте дбали в академії і про належне знання української мови. Києво-Могилянська академія впродовж тривалого часу була єдиним вищим навчальним закладом для всіх станів України, Східної Європи і православного світу.

Розвиток книговидання

Новий етап в історії книговидання в Україні пов’язують з іменем московського першодрукаря Івана Федоровича (Федорова). Зазнавши переслідувань у Московїї, він на початку 70-х рр. 16 ст. прибув до Львова.

У 1574 р. у Львові Іван Федорович видав «Апостол» і перший український друкований підручник для навчання грамоти - «Буквар». У 1581 р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародруків - Острозьку Біблію.

До середини 17 ст. в Україні вже діяло 25 друкарень в різних містах та селах. Спершу було чимало малих приватних друкарень, але поступово видання книжок зосередилось у найбільших друкарнях - Києво-Печерської лаври, Львівського братства, Михайла Сльозки, Львівського єзуїтського колегіуму. Найбільшим центром книгодрукування в Україні у першій половині 17 ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври. Її заснував 1615 р. архімандрит Лаври Єлисей Плетенецький. Лаврська друкарня видала першу книжку 1616 р.; протягом другої половини 17 ст. у ній було видано 120 найменувань книг - насамперед богослужебна література, а також букварі, словники, календарі, праці з історії тощо. Найуславленіше видання того часу - «Требник» Петра Могили. Друкарня Києво-Печерської лаври проіснувала понад 300 років.

Сторінка Львівського «Апостола» з зображенням євангеліста Луки

Початкова сторінка «Букваря», 1574 р.

Остання сторінка «Букваря» з гербом Львова та друкарським знаком Івана Федоровича, 1574 р.

Усна народна творчість

На 16-17 ст. випав розквіт українського епосу - дум, балад, історичних пісень, якими український народ відгукувався на нові умови свого історичного розвитку. До творчості спонукали не лише історичні події. Українці відгукувалися піснею і на буденні клопоти, родинні радощі й негаразди. Тож розвивалися жанри родинно-побутової, ліричної, жартівливої пісні. З-поміж уснопоетичних творів, зокрема історичних пісень і балад, думи вирізняються значно більшим обсягом, своєрідними віршовою та музичною формами. Великого значення у виконанні дум набувала імпровізація; дума творилася під час кожного виконання; незмінними при цьому залишалися тема й найголовніші елементи сюжету. Найдавніші думи виникли в 14-15 ст. У них відображено тяжкі лиха і злигодні українського народу, турецько-татарська навала, страшні руйнування міст і жорстоке плюндрування сіл, знищення і масове захоплення в полон українців. Розповідають думи і про гірку долю невільників. Інший цикл дум, з-поміж яких «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова», «Самійло Кішка», присвячено звитяжній боротьбі козацтва проти завойовників. Творцями й виконавцями дум та історичних пісень були кобзарі, бандуристи, лірники.

Відомі книжкові пам’ятки

Розвиток літератури

Під впливом ідей гуманізму і Реформації українське письменство 16-17 ст. дедалі ширше використовувало мистецькі засоби фольклору. Водночас книжні традиції проникали в усну народну творчість. Такий взаємовплив пожвавив розвиток української літератури, збагатив її новими жанрами й формами, сприяв розвитку літературних родів, зокрема драми й лірики.

Іншою важливою особливістю розвитку української літератури була поява латино- і польськомовних творів. Так, латиномовна та польськомовна українська поезія була здебільшого світською за змістом і ґрунтувалася на мистецьких законах європейського Відродження. З-поміж латиномовних українських поетів великої слави зажив Себастіян Кленович (бл. 1550-1602). Вельми шанували в Європі письменника, публіциста, оратора Станіслава Оріховського (1513-1566). Сучасники називали його «рутенським (українським) Демосфеном». Сам Оріховський протягом усього життя наголошував: «Я-русин, гордий цим і охоче говорю про це всюди».

Суспільно-політичні події тих часів зумовили появу полемічної літератури - публіцистичні твори, що стосувалися церковно-релігійного життя й зокрема проблеми унії православної і католицької церков. Полемічні трактати писали представники різних таборів, що брали участь у суспільній полеміці.

Кобза

Ліра

Бандура

Найвидатніші полемісти та їхні твори

• Іван Вишенський

Надрукованим за життя письменника був лише один твір - «Послання до єпископів», у якому з надзвичайною пристрасністю висловлено думки щодо унії. Твір Вишенського - результат його ідейних шукань, багатолітньої науки, глибоких роздумів про світ і місце людини в ньому.

• Герасим Смотрицький

«Ключ царства небесного...» та «Календар римський новий». Книжка з двома трактатами надрукована 1587 р. в Острозі. Твори спрямовані проти римо-католицизму та календарної реформи 1582 р.

• Мелетій Смотрицький

«Тренос» («Плач», 1610 р.). Мистецьки довершений та оригінальний твір, написаний польською мовою, розкривав становище православних українців та білорусів, які потерпали від національно-релігійних утисків. «Тренос» скомпоновано як плач Церкви-України, покинутої та зневаженої власними дітьми.

• Стефан Зизаній

«Казання святого Кирила, патріарха єрусалимського» (українською й польською мовами), 1595-1596 рр., видано у Вільні. Твір скомпоновано з біблійних текстів, цитат із писань отців церкви, католицьких та протестантських богословів, спрямований проти папи римського.

• Іпатій Потій

«Унія, або виклад попередніх артикулів...» (Вільно, 1595). Йдеться про п'ять найголовніших артикулів, навколо яких точиться суперечка між православними й католиками.

• Йов Борецький

«Протестація» (1621). Написана спільно з Єзекіїлем Курцевичем та Ісайєю Копинським. Обґрунтовувалася законність відновлення православної ієрархії на українських і білоруських землях та підносилася роль козацтва у цій справі.

Драматична література й театр

У 16 - першій половині 17 ст. почала формуватися українська драматургія. Значних драматичних творів ще не було, хоча згадки про перші вистави датовано кінцем 16 ст. На початку 17 ст. набула поширення так звана шкільна драма. У братських школах, Острозькій та Києво-Могилянській академіях викладалися не лише правила складання віршів, а й закони декламації.

Учні писали вірші, промови, а потім виголошували їх. Шкільні вистави присвячувалися найбільшим християнським святам - Різдву, Великодню, впливовим особам чи важливим подіям. Драма мала великий обсяг, тому глядачам давали перепочинок і час для роздумів. Так виникли інтермедії (від лат. intermedius - проміжний, середній), що ставилися в антрактах між діями спектаклю. Інтермедії писалися українською мовою на матеріалі народного побуту, тоді як шкільна драма - книжною і на релігійні теми.

Вертепна скринька

У першій половині 17 ст. розвинувся український мандрівний ляльковий театр - вертеп. Вертепна драма складалася з двох частин: драми про Ірода, писаної книжною українською мовою, та інтермедійної - кількох інтермедійних сцен живою (розмовною) українською мовою.

Архітектура та містобудування

Старі міста, відбудовуючись, набували інших архітектурних рис. Невпізнанно змінилися, зокрема, Львів, Дрогобич, Кам’янець, Острог. Виникало багато нових міст. Серед них - Жовква, Броди, Станіслав (тепер Івано-Франківськ), Бережани, Тернопіль, що закладались як фортеці-резиденції магнатів. Сприятливішими для появи нових міст були західноукраїнські землі, більш віддалені від кочового Степу. На Київщині, Брацлавщині, Волині, які за тих часів потерпали від татарських і ногайських нападів, міста здебільшого виникали із заселенням давніх городищ, коли для будівництва міських укріплень використовувалися вали і рештки оборонних споруд минулих часів. Найголовніше досягнення містобудування тієї епохи - втілення принципу регулярної забудови.

Замок у Бережанах. Сучасна реконструкція

Троїцький замок у Межиріччі під Острогом. Сучасна реконструкція

Містобудування 16 - першої половини 17 ст. зазнало відчутного впливу європейського Відродження. Особливо яскраво ренесансні риси втілено в західноукраїнських містах.

Провідне місце в архітектурі Відродження належить світським будівлям — ратушам, замкам-палацам, житлам міщан. Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Чорна кам’яниця, пам'ятки, пов'язані зі львівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Войтех Капінос, Амброджо Прихильний, Петро Барбон та ін. Найнаочніше засвідчують ренесансні риси в архітектурі каплиць Боїмів та Камп’янів. Ці пам’ятки оздоблені розкішним різьбленням, у якому поєднуються біблійні сюжети, реалістичні зображення-портрети, витончені орнаменти з виноградних грон і квітів аканта.

Оборонні споруди. Вироблена в попередню епоху баштова система укріплень, коли основу фортифікації становили високі й товсті мури, на яких споруджувалися вежі, застосовувалася українськими архітекторами до кінця 17 ст. При цьому міські укріплення часто будували з дерева. Дерев’яна фортеця була неодмінною ознакою міста на землях Подніпров’я та Лівобережжя, де не існувало інших будівельних матеріалів. Дерев’яні захисні споруди мав тогочасний Київ. В оборонній архітектурі застосовувалися й нові способи будівництва. По-іншому зводили захисні мури: вони стали нижчими, проте значно ширшими. Винаходом тих часів були бастіонні укріплення. У 16 ст. внаслідок будівельних робіт нових обрисів набув славнозвісний Луцький замок. Було перебудовано й замок в Острозі. Протягом 16 - початку 17 ст. перебудовувалась і Кам'янець-Подільська фортеця. Її обклали каменем, звели нові вежі. Слави нездоланних фортець у 17 ст. зажили замки-бастіони у Бродах та Бережанах.

Ансамбль Успенської церкви: церква Успіння (1591-1629); каплиця Трьох Святителів; вежа-дзвіниця Корнякта (1572-1587)

Фасад і внутрішній двір будинку (палацу) Корнякта

Замки у Збаражі, Золочеві й Підгірцях поєднують риси оборонної архітектури з палацовою. Оборонні палаци - так називають подібні споруди - здебільшого будувалися для відпочинку магнатів-воєначальників. Потреби оборони враховувалися також під час будівництва культових споруд. Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами. Такими, зокрема, є Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом, Успенський Почаївський монастир. До оборони пристосовувалися й окремі храми, як, приміром, П’ятницька церква у Львові, Успенська церква А. Киселя в с. Низкиничі на Волині.

Реконструкція замку в Підгірцях

Палац замку в Підгірцях

Образотворче мистецтво

Скульптура. Розвиток скульптури безпосередньо пов’язаний з поступом архітектури, позаяк скульптурні зображення застосовували для оздоблення архітектурних споруд. Так, львівські споруди прикрашали скульптурними рельєфами та пишним різьбленням, в орнаментах якого примхливо переплітаються листя аканта, квіти граната, виноградні грона. Неоціненні шедеври українського мистецтва - скульптурні різьблення львівських каплиць Камп’янів та Боїмів. У ті часи набув поширення і скульптурний портрет. Він виконував функцію надгробного пам’ятника. Так, 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок князя К. І. Острозького: одягнений у рицарський обладунок князь ніби відпочивав на ложі.

Малярство. Протягом 16 - першої половини 17 ст. розвивався іконопис - найпопулярніший і найпоширеніший вид живопису. Українським іконам 16 - першої половини 17 ст. властиве тяжіння до відображення реального світу. Дедалі частіше зображення на образах набували портретних рис конкретних людей. Виняткової майстерності досягай українські митці у створенні іконостасів. Справжньою перлиною українського мистецтва є іконостас П’ятницької церкви, створений львівськими митцями в першій половині 17 ст. До шедеврів українського мистецтва належить також іконостас львівської Успенської церкви. Ікони для нього малювали видатні львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович. Поряд із церковним розвивались і світські жанри. За тієї доби, зокрема, з’явилися портрет, історична та батальна картини, краєвид. Особливо популярним був портретний живопис. У портретах українських художників другої половини 16 — першої половини 17 ст. відчутні впливи європейського мистецтва. Показовими щодо цього є портрети князя Костянтина Острозького, руського воєводи Яна Даниловича.

Книжкова мініатюра та гравюра. В оздобленні книжок також з’явилися ренесансні риси й деталі, вихоплені з реального життя. Яскравим взірцем використання українськими майстрами мотивів європейського Відродження можуть слугувати мініатюри Пересопницького Євангелія. На початку 17 ст. книжкова мініатюра сходить з історичної арени. З появою друкарства особливої популярності набула гравюра. Високою майстерністю відзначалися графічні зображення «Апостола» (1574) та Острозької Біблії (1581). Чимало тогочасних українських гравюр присвячено світським сюжетам. Перші такі гравюри було вміщено як ілюстрації до «Віршів на жалостний погреб зацного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622) Касіяна Саковича. Вони мають особливо важливе значення як історичні джерела, бо присвячені подіям з історії українського козацтва.

Інтер'єр каплиці Боїмів, 1606-1615 рр.

Іконостас П’ятницької церкви у Львові

Портрет Яна Даниловича

Поняття та терміни

Історичні пісні - ліро-епічні фольклорні твори про конкретні історичні події, процеси та історичних осіб.

Балади - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історично-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом.

Думи - уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії, які напівпроспівувались-напівпромовлялися під музичний супровід на бандурі, кобзі чи лірі мандрівними співцями.

Бастіон - п’ятикутна в плані наріжна частина фортеці, що утворює виступ, призначена для встановлення бойових артилерійських гармат, які прострілюють підступи до фортеці.

Графіка - один з видів образотворчого мистецтва, близький до живопису з погляду змісту і форми, але має власні завдання й художні можливості. На відміну від живопису, основними образотворчими засобами графіки є однотоновий рисунок - лінія, риска, штрих, світлотінь.

Гравюра - вид мистецтва графіки, що охоплює різноманітні способи ручної обробки дощок чи металевих пластин і друкування з них відбитків. Відбиток на папері з вирізьбленого рисунка на дерев’яній дошці - дереворит, мідній - мідьорит або на покритій спеціальним лаком металевій пластинці - офорт.