1853-1856 рр. - Кримська війна.
1861 р. - Скасування кріпацтва на землях підросійської України.
Кримська війна і загострення соціально-економічної ситуації
Причиною воєнного конфлікту з Османською імперією було прагнення російського царату посилити вплив на Балкани, захопити протоки Босфор і Дарданелли та перетворити Чорне море у закритий внутрішній басейн Російської імперії. Приводом стала суперечка на Святій Землі між православним та католицьким духівництвом за право тримати ключі від Віфлєємського храму та ремонтувати купол над Гробом Господнім у Єрусалимі. Як наслідок - вибух Кримської війни 1853-1856 рр., у котрій проти Росії виступили Англія, Франція, Османська імперія й Сардинське королівство.
Хоча військові дії велися на Балтійському та Білому морях, Тихому океані, на Кавказі, де посилився національно-визвольний рух гірських народів на чолі з Шамілем, однак головним театром війни став Кримський півострів. Стривожені поразкою у Синопській битві турецького флоту від російського, яким командував віце-адмірал Павло Нахімов, союзники висадили десант під Євпаторією і стали просуватися на Севастополь. Російська армія програла генеральну битву під Альмою і відступила до Бахчисараю. З цього моменту головні події розгорталися під Севастополем, який союзники облягали протягом майже року. Незважаючи на героїзм оборонців Севастополя, серед яких особливо відзначилися й українці Петро Кішка та Гнат Шевченко, його ситуація ставала безнадійною. Військово-технічна й соціально-економічна відсталість Російської імперії, бездарність її вищого військового командування стали головною причиною поразок.
Спроба російської армії прорвати блокаду Севастополя ззовні (битва на Чорній річці) провалилася, а після взяття союзниками Малахового кургану доля Севастополя, а з нею і всієї війни, була вирішена. Російська імперія змушена була підписати Паризький мирний договір 1856 р., за яким втрачала зокрема острови в дельті Дунаю та частину південної Бессарабії, мусила тимчасово приборкати свій апетит щодо завоювань на Балканах і оволодіння чорноморськими протоками. Поразка у Кримській війні болісно вдарила по імперському самолюбству російських обивателів, викликала широке невдоволення діями уряду, посилила позиції реформаторів. Не витримавши тяжких поразок і розчарувань, цар Микола І помер у розпал війни (1855), а його син і спадкоємець Олександр II (1855-1881) поспішив провести ряд важливих перетворень, щоб не допустити вибуху революції.
А що революція вже назрівала, яскраво доводили численні селянські заворушення в Україні, Прибалтиці, Грузії і в самій Росії. На Україні особливого розмаху набрала так звана Київська козаччина 1855 р. - масовий селянський рух у Київській губернії, спрямований проти кріпосницьких порядків. Саме тут, у серці колишньої Гетьманщини, слова царського маніфесту про формування державного ополчення для участі у Кримській війні були витлумачені селянами-кріпаками у зовсім іншому дусі. Поширилися чутки про те, що хто запишеться в козаки і піде воювати у Крим, той стане вільним і отримає поміщицькі землі. Тоді селяни стали масово писатися у козаки, формувати органи місцевого самоврядування, відмовлятися відробляти панщину, дехто став готуватися до переселення в Таврію. Цей рух («У Та прію по волю») охопив 8 повітів Київської губернії з 12 (понад 500 сіл) і тільки після збройних сутичок у ряді сіл з поліцією та регулярними військами згас. У Корсуні у квітні 1855 р. зібралося 4 тис. селян, які чекали оголошення про волю. Коли ж вони дістали негативну відповідь на свою вимогу, то кинулися проти війська з вилами та сокирами. Унаслідок сутички 13 селян було забито, а 27 поранено. У 1856 р. до Криму втекло понад 10 тис. кріпаків.
Селянська реформа в Україні. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років
Все це змусило царат прискорити проведення реформи, початок якої поклав маніфест Олександра II від 19 лютого 1861 р. На його підставі кріпосне право скасовувалося, волю отримали понад 20 млн селян Російської імперії. Але вони діставали землі набагато менше, ніж тримали її з панської волі у кріпацькому стані. До того ж вони мали виплачувати поміщикам гроші (викуп) за свій наділ землі. На користь поміщиків забиралися ліси, луки тощо. Таким чином, аграрна реформа при всій її важливості була грабіжницькою, гальмувала розвиток капіталізму на селі, який мав розвиватися повільно, за прусським зразком. Особливо болісно це вдарило по українському сільському господарству й українському селянинові, якому царат нав’язав саме такий шлях. Для України з її традиціями козацького землеволодіння ідеально пасував би інтенсивний, фермерський, так званий американський шлях розвитку капіталізму. Як наслідок, у 1861-1864 рр. в Україні стався новий вибух невдоволення, селянські виступи, які збіглись в часі з черговим польським повстання, але й вони були придушені царатом.
Земельна реформа уряду Олександра II відкрила шлях до інших ліберальних перетворень 60-70-х років 19 ст. (військова, фінансова, судова, шкільна, земська та міська реформи), які дозволили російській імперії скоротити відставання між нею та провідними державами світу, насамперед в галузі економіки. Так, відходив у минуле рекрутський набір з його 25-річною солдатчиною. Запроваджувалася загальна військова повинність для всіх чоловіків, які досягай 20-річного віку. Термін служби становив 6 років (на флоті 7 років). Росія отримувала масову армію нового типу, в якій офіцерами були переважно дворяни. Утворювалося 10 військових округів, з котрих три знаходилися в Україні (Київський, Одеський, Харківський). Створювався Державний банк, відбулися значні зміни в системі оподаткування. Вони сприяли поліпшенню фінансової системи, але основний тягар податків лягав, які і раніше, на плечі трудящих мас. Судова реформа мала наслідком запровадження головних принципів буржуазного права: формальна рівність усіх громадян перед законом, змагальний характер процесу, гласність та незалежність суддів. Але запровадження нової судової системи було непослідовним: збереглися волосні суди для селян, обмеженими були й гласність процесів і незалежність суддів від адміністрації. Дуже важливою була земська реформа, яка дала поштовх відродженню традицій місцевого самоуправління. Трохи пізніше вона була доповнена міською реформою, яка запроваджувала нову систему установ міські думи та управи.
При всій прогресивності даних реформ вони виявилися неспроможними вирішити наболілі проблеми, знову загострилося аграрне питання. Активізувався й суспільно-політичний рух, внаслідок чого було вбито народовольцями імператора Олександра II.
Син і спадкоємець убитого імператора Олександр III (1881-1894) був ще непослідовнішим політиком, ніж його батько.
Замість того, щоб іти далі шляхом демократизації суспільства, зокрема до конституційної монархії, до розв’язання національного питання тощо, він зволікав, часом навіть робив крок у зворотному напрямку. З одного боку уряд дбав про економічний розвиток держави, сприяв будівництву нових фабрик і заводів, залізниць, розробці покладів вугілля, залізної руди та інших корисних копалин, припинив брати з селян сумнозвісне подушне.
З другого боку були проведені так звані контрреформи, внаслідок яких дрібна міська буржуазія була відсторонена від участі в міському самоуправлінні, посилились репресії та цензура, була фактично ліквідована автономія університетів. Особливо виразно реакційний курс Олександра III виявився у циркулярі про «кухарчиних дітей» 1887 р., який не давав змоги дітям з простолюду вступати до гімназій.
Економічна політика російського царизму в Україні в пореформений період
Після селянської реформи 1861 р. Російська імперія, в т. ч. й Україна, залишалася аграрною країною. Однак протягом наступних 20 років завершується промисловий переворот. Україна мала для цього чудові умови, якщо говорити про багатство природних ресурсів. Донбас мав багатющі поклади кам’яного вугілля - головного промислового палива, а Кривбас - залізної руди. В результаті швидко сформувалися два найбільших у Східній Європі і всій Російській імперії центри важкої промисловості - Донецький басейн і Дніпровський промисловий район, південь став найбільш урбанізованим районом України. Багатство природних сировинних ресурсів, сприятливі географічне становище й економічне законодавство, дешева робітнича сила, - все це привернуло до України іноземний капітал (бельгійський, французький, меншою мірою англійський, австрійський та німецький), що теж дало позитивні наслідки. З часів реформи 1861 р. видобуток вугілля в Україні зріс більш як у 115 разів, а залізної руди - у 158 разів! Донбас швидко перегнав Урал за своїм значенням як промислового району, а Криворіжжя та Катеринослав порівнювали з Каліфорнією часів «золотої лихоманки». На початку 20 ст. Україна давала вже 70% загальноімперського видобутку кам’яного вугілля і приблизно половину виплавки чавуну, сталі та заліза. За цей же період тільки в Катеринославській та Херсонській губерніях з’явилося 17 потужних металургійних заводів. Ця територія швидко вкрилася густою мережею залізниць. Перша в Наддніпрянській Україні залізниця Одеса-Балта була збудована у 1863 1866 рр. Першими ж в Україні взагалі були залізниці Перемишль-Краків (1859) та Перемишль-Львів (1861). Дніпро став потужною артерією промислових та пасажирських потоків. У 1892 р. від Хрещатика на Поділ у Києві рушив перший в Україні трамвай. Активно будувалися тоді шосейні шляхи.
Дніпровський завод Дніпровського металургійного товариства, 1890 р.
Будівництво доменної печі на металургійному заводі у Макіївці, 1898 р.
До початку 20 ст. завершилась індустріалізація Степової України. Значними центрами машинобудування стали Харків, Катеринослав та Одеса. Остання стала тоді найбільшим містом України (400 тис. жителів). Як і Херсон та Миколаїв, вона була її морськими воротами.
Водночас змінює свій характер і сільське господарство, зростає врожайність культур, з’являються нові сорти пшениці, розвиваються товарні відносини. Зменшилась роль тваринництва, зате відбулася справжня «цукрова революція» (українські заводи давали тоді 90% загальноімперського виробництва цукру), все більші площі відводились під посіви соняшника. Україна разом з Кубанню закріпила за собою славу зернової житниці Російської імперії.
Перші вагони електричного трамваю в Києві
Соціальні наслідки цих змін були разючими: повним ходом ішло формування буржуазії та пролетаріату, відбувався процес розшарування селян. На півдні України і особливо на Кубані фермерський шлях розвитку місцевого сільського господарства привів до появи міцного прошарку заможних селян-козаків, рівень життя яких значно перевищував рівень пересічного селянина Наддніпрянщини, де все гостріше відчувалася гальмівна роль поміщицького землеволодіння, селянське безземелля.
На рубежі 19-20 ст. Російська імперія, завдяки інтенсивному промисловому розвитку в першу чергу України, стала однією з найпотужніших держав. Про це свідчила, наприклад, висока концентрація виробництва й капіталу, посилення агресивної зовнішньої політики, спрямованої на загарбання нових колоній. Водночас в соціально-економічному та політичному житті держави зберігалося чимало анахронізмів, характерних для кріпосницького ладу. Були створені перші монополії, які в Російській імперії виникли у формі синдикатів. Найвідомішими з них були: «Продвагон», «Продуголь», «Продамет». В Україні перший синдикат виник ще наприкінці 19 ст. і об’єднав підприємства цукрової промисловості. У 1900-1903 рр. Російська імперія, а з нею й Україна, зазнала тяжких наслідків світової економічної кризи. Російський уряд відчув загрозу революції і спробував знайти вихід у невеликій успішній війні за Маньчжурію. Але замість сподіваної перемоги російсько-японська війна 1904-1905 рр. принесла Росії поразку і не відвернула, а значно наблизила революцію.
Юзівка. Кінець 19 - початок 20 ст.
Поняття та терміни
Акція - цінний папір, який свідчить про участь його власника в капіталі акціонерного товариства і дає право на одержання певної частини прибутку товариства,
Синдикат - одна з форм монополій, коли самостійні у виробничому відношенні підприємства об’єднуються для збуту своїх товарів, втрачаючи свою комерційну самостійність.
Артіль - товариство повноправних осіб, які об’єднуються для спільної праці.
Акціонерне товариство - підприємство, капітал якого утворюється з внесків пайовиків (акціонерів) завдяки купівлі ними акцій. Прибутки розподіляються між його учасниками відповідно до суми акцій, які їм належать.
Монополія - велике об’єднання промисловців, банкірів, торгівців, яке виникає в умовах посилення конкурентної боротьби, щоб узгоджувати дії підприємців із виробництва і збуту товарів з метою одержання максимальних прибутків.
Картель - одна з форм монополістичних об’єднань підприємців, у яких виробляють переважно однорідну продукцію. Учасники картелю укладають угоду про поділ ринків збуту, розміри виробництва, рівень цін на продукцію тощо, зберігаючи свою виробничу і комерційну самостійність.
Трест - одна з форм монополій; у ньому відбувається повне злиття управління підприємствами як у сфері виробництва, так і збуту товарів.