1661 р. - Заснування у Львові першого в Галичині культурно-освітнього товариства «Руська бесіда».

1861 р. - Відкриття залізниці Перемишль Львів.

1864 р. - Виникнення у Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда» першого українського театру на західноукраїнських землях.

1868 р. - Заснування у Львові товариства «Просвіта».

1873 р. - Створення у Львові Літературного товриства ім. Т. Шевченка (від 1892 р. - Наукове товариство ім. Шевченка).

1883 р. - Поява телефонного зв'язку у Львові.

1894 р. - Крайова виставка і перший електричний львівський трамвай.

1897 р. - Перший автомобіль на львівських вулицях.

1900 р. - Початок електричного освітлення вулиць Львова.

Соціально-економічне становище. Формування ринкових відносин

В українських землях, що знаходились під владою імперії Габсбургів, домінувало сільське господарство, яке за недовгий час після падіння кріпацтва ще не змогло належним чином розвинутися. Тривалий час тут не розвивалися важка промисловість та видобування корисних копалин. Безземелля, малоземелля, злидні були характерними для тодішніх підавстрійських земель України. Після падіння кріпацтва у 1848 р. становище селянської маси (селяни становили 95% західних українців!) суттєво не поліпшилося. Трохи не половина придатної для обробки землі належала поміщикам, у їхніх же руках знаходилися ліси та луки.

Значною підмогою, особливо для гуцулів та лемків, були карпатські ліси. Тут досить інтенсивно розвивалася традиційна деревообробна та соледобувна промисловості. У зв’язку з прикордонним становищем краю виникла потреба і в залізниці. Так, Перемишль став однією з найбільших у Європі фортець, десятитисячна залога якої в 60-70-х роках 19 ст. дорівнювала кількості тогочасних його мешканців. Тому в 1859 р. залізниця пролягла від Кракова до Перемишля, а вже через два роки - і до Львова. У 1872 р. через Перемишль було налагоджено залізничний зв’язок з Будапештом.

У цьому регіоні ще в першій половині 19 ст. знайшли нафту й добували її з ручних «шибів». Перше свердлування було здійснено у Бориславі 1862 р. і через деякий час тут розпочався справжній нафтовий бум. Крім нафти, в місцевостях поблизу Борислава та Дрогобича видобували озокерит (земний віск) та газ. На рубежі 19-20 ст. ці родовища стали головними в Австро-Угорщині і давали 5% світового видобутку нафти. Це сприяло піднесенню краю, поклало початок принциповим змінам у його соціально-економічному житті.

Борислав наприкінці 19 ст.

Добування нафти ручним способом на бориславських промислах. Друга половина 19 ст.

Але ця сировина з української землі не вплинула суттєво на зростання добробуту українців. Драматичні події, пов’язані з виникненням перших шахт і рафінерій - нафтопереробних підприємств у Галичині – з фотографічною точністю віддзеркалені Іваном Франком у його класичних творах «Борислав сміється», «Boa constrictor» та інших.

Все ж наслідком розробки родовищ нафти, інших багатств краю сприяли створенню промисловості у регіоні, залізничної мережі та формуванню місцевого робітничого класу. Дуже ефективною формою протидії іноземному капіталу став український кооперативний рух, який сприяв економічному піднесенню нації та її політичному гуртуванню.

Суспільно-політична ситуація 50-60 років. Основні течії суспільно-політичного руху; москвофіли та народовці

Під впливом революційних подій у Європі другої половини 19 ст., а також у зв’язку з конституційними реформами початку 60-х років загострилося політичне становище в тій частині України, яка перебувала у складі Австро-Угорської монархії. Виразниками суспільно-політичного руху в краї стали течії москвофілів (русофіли) і народовців (українофіли).

Москвофіли об’єднували частину греко-католицького духівництва й консервативної інтелігенції Галичини й Закарпаття. Порятунок від гніту імперії Габсбургів (не тільки австрійського, а й польського, угорського, румунського) вони хибно вбачали в Російській імперії, не розуміючи, що там були ще гірші умови для існування українського народу, не було й елементарних норм європейської демократії. Такі тенденції, наскрізь просякнуті ідеями панславізму та реакційного слов’янофільства, існували й серед інших слов’янських народів. На західноукраїнських землях вони знайшли ширше коло прихильників, які безнадійно заплуталися в термінах «руський, русинський», тобто «український», та «російський», помилково вважали їх тотожними, і закликали західноукраїнців іти під оборону російського «білого царя». Ці заклики щедро оплачувалися російським урядом, який планував у майбутньому поширити свої впливи в Карпатському краї, а потім і приєднати його до Російської імперії. Така діяльність москвофілів, отримані ними російські гроші, навіть факти явного шпигунства на користь Петербурга дуже шкодили українству, оскільки австрійський уряд нерідко переносив свої підозри щодо москвофілів на все українство Галичини, Буковини, Закарпаття й Пряшівщини та чинив усілякі перепони на шляху його розвитку. Такі лідери москвофілів, як Д. Зубрицький, Б. Дідицький, А. Добрянський, І. Наумович та інші пропагували ідеї російських слов’янофілів і намагалися замість живої народної української мови запровадити в школи та органи влади штучне «язичіє» (суміш старослов’янської, російської, української, почасти польської мов).

Виник парадоксальний ефект. Москвофіли на словах дуже вболівали за долю русинів-українців, а на ділі були справжнім гальмом на шляху його розвитку. Це саме «язичіє» відштовхувало частину українців від рідної мови і полегшувало завдання тим, хто хотів їх денаціоналізувати (онімечити, сполонізувати тощо). У москвофілів були свої установи й культурно-освітні товариства, вони видавали газети й журнали. Заснована ними 1870 р. громадсько-політична організація «Руська рада» претендувала на роль основного представника українського народу Галичини.

Народовці являли собою суспільно-політичну течію, яка органічно продовжувала традиції українського національного життя на західноукраїнських землях, її представники прагнули в ідеалі відродження самостійної соборної Української держави. Діючи проти іноземного панування, вони змушені були чимало енергії віддавати й боротьбі проти реакційної діяльності москвофілів. До народовців належали насамперед молоді українські письменники, вчителі, юристи (О. Барвінський, Ю. Романчук, К. Левицький, С. Смаль-Стоцький, К. Климкович та ін.). Вони успадкували національно-визвольні ідеї «Руської трійці» та великого Кобзаря, і своєю культурницькою діяльністю обстоювали самобутність українського народу.

У січні 1861 р. у Львові було засновано перше в Галичині культурно-освітнє товариство «Руська бесіда». Згодом такі товариства виникли в інших містах Галичини. Вони утримували клуби, театральні трупи, читальні та бібліотеки, влаштовували концерти, літературно-музичні вечори. У Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда» 1864 р. виник перший український театр на західноукраїнських землях. Заходами народовців така ж організація виникла 1869 р. і в Чернівцях. Її активними членами, зокрема, були письменники Юрій Федькович, брати Сидір та Григорій Воробкевичі, Наталя Кобринська, Осип Маковей та ін. У 80-х роках у Чернівцях було створене Руське літературно-драматичне товариство. Його очолив український письменник і композитор С. Воробкевич.

Заснування й діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта» і Літературного товариства ім. Т. Шевченка

Важливим суспільно-політичним і національно-культурним заходом народовців було проведення щорічних ювілеїв Т. Шевченка. Роковини Кобзаря стали в Галичині правдивим народним святом. З ініціативи народовців у Львові були створені Літературне товариство ім. Т. Шевченка (1873), пізніше у 1892 р. реформоване в Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ). Було створено також товариство «Просвіта», яке видавало популярні українські книжки, відкривало читальні й охоплювало своїм впливом селян. Перше товариство з такою назвою було створено у Львові 8 грудня 1868 р. За кілька років з’явились його філії та читальні у повітових містах і селах по всій Галичині й Буковині. Основним у діяльності «Просвіти» було поширення письменності, освіти в широкому розумінні цього слова, національної свідомості. З малого гуртка однодумців «Просвіта» охопила всю Галичину, пізніше й Буковину. На противагу москвофільській «Руській раді» народовці створили свою політичну організацію «Народна рада» (1885) на чолі з Юліаном Романчуком.

Видання Наукового товариства ім. Т. Шевченка

Поняття та терміни

«Просвіти» - українські культурно-просвітні заклади клубного типу. Першу «Просвіту» засновано 1868 р. у Львові. З 1905 р. почали створюватись у Східній Україні. Наказом П. Столипіна 1910 р. їх було ліквідовано. Відродилися повсюдно 1917 р.; на вересень, коли зібрався Т Всеукраїнський з’їзд «Просвіт», їх налічувалося вже кілька тисяч. Провінційні «Просвіти», очолювані місцевою інтелігенцією, провадили у селах і містечках культурно-освітню роботу: організовували школи для неписьменних, невеличкі бібліотеки, музичні і драматичні гуртки тощо. Одночасно «Просвіти» були осередками національного руху.

Москвофільство - суспільно-політична течія в Галичині, на Буковині та Закарпатті у другій половині 19 - на початку 20 ст., що ставила метою приєднання Західної України до Росії. Москвофіли пропагували «єдину неділиму російську народність».

Народовці - діячі культурницького, згодом політичного руху, що виник на початку 1860-х років серед української інтелігенції в Галичині на противагу рухові москвофілів.

Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові (НТШ) засноване в 1892 р. на кошти української громадськості Львова та інших міст Західної України. Було побудоване як прообраз академії наук - із історично-філософською, філологічною та математично-природничо-лікарською секціями і підсекціями, із виданням наукових «Записок», збірників, часописів, із дійсними й почесними членами. Поряд із науково-дослідницькою діяльністю НТШ проводило культурно-просвітницьку роботу серед населення.