1556 р. - Заснування українським православним князем Дмитром Вишневецьким на о. Мала Хортиця першої Запорозької Січі.

1557 р. - Зруйнування Хортицької Січі кримським ханом Девлет-Гіреєм.

1569 р. - Люблінська унія. Об’єднання Польського королівства та ВКЛ в Річ Посполиту. Приєднання Польщею Київщини, Брацлавщини, Волині та Підляшшя.

1578 р. - Запровадження козацького реєстрового війська (реформа Стефана Баторія).

1596 р. - Православний та уніатський собори в Бересті. Утворення на уніатському соборі греко-католицької церкви.

Об’єднання Великого князівства Литовського та Польського королівства. Люблінський сейм 1569 р.

Ідея об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею втілювалася в життя доволі довго: від 1385 р., коли між двома державами було укладено Кревську унію. Відтоді різноманітні угоди-унії обговорювалися й підписувалися вісім разів, позаяк кожна з держав мала вагомі причини для об’єднання. Велике князівство Литовське прагнуло здобути союзника в боротьбі з Московією. Виснажливі війни (особливо Лівонська війна 1558-1583 рр.) коштували Литві значних територій, величезних людських жертв і загрожували цілковитим поглиненням з боку Московії. Прагнули об’єднання і в Польщі: польська шляхта сподівалася в такий спосіб розширити свої володіння, адже в самій Польщі вільних земель уже майже не було.

Чергова унія обговорювалася на Люблінському сеймі 1569 р. Півроку польські та литовські посли не могли дійти згоди.

Представники Польщі пропонували унію, за якою Велике князівство Литовське зливалося з Польським королівством в одну державу, своїми в Литовському князівстві мали лишатися тільки адміністрація та судочинство. Це змушувало литовських послів чинити опір: вони прагнули якомога повніше зберегти державну окремішність свого князівства. Врешті-решт 1 липня 1569 р. сейм виніс ухвалу про унію двох держав: Великого князівства Литовського й Польщі.

Нову державу - Річ Посполиту, утворену внаслідок унії, мав очолювати виборний король, спільний сейм і сенат. Угоди з іншими державами належало укладати від імені Речі Посполитої. Литовська й польська шляхта отримувала право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої. Ліквідовувалися митні кордони, запроваджувалась єдина грошова одиниця.

Суспільно-політичні зміни на українських землях після Люблінської унії

На українських землях, що відійшли після Люблінської унії до Речі Посполитої, запроваджувався адміністративно-територіальний устрій за польським взірцем. У Речі Посполитій на українських землях стало шість воєводств: Руське (з центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам’янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ).

Воєводства очолювали призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада. Воєводства поділялися на повіти або землі. їх очолювали старости й каштеляни (коменданти фортець).

Зміни в законах, що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 р. Цей кодекс діяв як на території Великого князівства Литовського, так і на українських землях, які внаслідок Люблінської унії опинились у складі Польщі. За Третім Литовським статутом селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. Феодали одержали право пошуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років.

Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому на Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми. Проте платою за освіченість часто ставало зречення рідної мови й батьківської віри. Оскільки в XVI ст. представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Україною сили, здатної очолити боротьбу за відновлення державності. Крім того, у 1596 р. відбулася подія, що її називають Берестейською церковною унією. Сутність її полягає в тому, що за підтримки польської влади утворилася нова українська церква - греко-католицька. Загострення релігійної ситуації спонукало українців до згуртування. У містах, а згодом і селах при православних церквах починали діяти братства. Вони згодом перетворилися на впливові організації, які долучилися до руху за звільнення від польської влади.

Та найдраматичніший наслідок Люблінської унії для України - втрата нею державності, яка хоч і в обмеженому вигляді, зберігалась у Великому князівстві Литовському.

Становлення українського козацтва. Перші січі. Д. Вишневецький

Протягом 16 ст. українське козацтво збільшувалося кількісно, розширювало терени свого впливу, домагалося визнання з боку польської влади. Поступово козацтво перетворювалося на провідну верству українського суспільства.

Постійна загроза нападів ординців спонукала козаків до створення надійної системи укріплень. Основу її становили січі. Дослідники пов’язують походження слова січ із засіками - укріпленнями з дерев.

Великого значення надавали козаки місцю її розташування. За давніших часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна головна Запорозька Січ — своєрідна столиця запорозьких козаків. Відомі вісім дніпровських січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким і слугувала військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Однак восени 1557 р. запорозьку фортецю зруйнували орди кримського хана. Від 60-х рр. 16 ст. по 1593 р. Запорозька Січ розташовувалася на острові Томаківка, у 1593-1638 рр. - на острові Базавлук, у 1638—1652 рр. - на Микитиному Розі, у 1652 1709 рр. - на річці Чортомлик, у 1709-1711 і 1730-1734 рр. - на річці Кам’янка, у 1711-1728 рр. - в Олешках, у 1734-1775 рр. - на річці Підпільна.

Утворення козацької держави - Запорозької Січі

Протягом 16-18 ст. Запорозька Січ мала ознаки держави: вона контролювала величезну територію степової України, мала свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим товариством. Територія козацької держави називалася землями Війська Запорозького, або Вольностями Війська Запорозького, й простягалася від Південного Бугу на заході до Кальміусу в Надазов’ї на сході. На півночі її межа пролягала по річках Орелі (на Лівобережжі) та верхів’ях Інгулу й Інгульця (на Правобережжі).

Укріплення Вишневецького на о. Мала Хортиця

Запорізька Січ. З малюнка 17 ст.

Козацька рада на Січі. З малюнка 17 ст.

Влада в козацькій державі. Уся повнота влади в козацькій державі належала Січовій (Військовій) раді Ради відбувалися двічі-тричі на рік: на початку січня, другого-третього дня після Великодня, 1 жовтня (на свято Покрови). За потреби ради могли скликатися за бажанням будь-кого з козаків і в інший час. На раду запорожці сходилися заздалегідь, поспішаючи до Січі з усіх козацьких земель, позаяк у столиці постійно перебувала лише кількісно невелика козацька залога.

Рада керувала еста важливими справами Січі: провадила внутрішню й зовнішню політику; укладала мир чи оголошувала війну; приймала й надсилала посольства; чинила суд; обирала козацьку військову старшину.

Січова військова старшина відала всіма військовими, адміністративними, судовими та навіть духовними справами Війська Запорозького Низового.

• Кошовому отаману належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Він поєднував у своїх руках воєнну, виконавчу, адміністративну, судову та духовну владу. У воєнний час кошовий виступав верховним командувачем. Відав військовим скарбом. Ухвалював судові вироки.

• Військовий суддя - друга після кошового особа у владній ієрархії Січі. У своїх рішеннях суддя керувався не писаним законом, а традиційним, звичаєвим правом. На суддю покладався обов’язок вершити судочинство «швидко, справедливо й неупереджено».

• Військовий писар відав діловодством і мав значний вплив на адміністративну діяльність Запорозької Січі. Отримував усю офіційну кореспонденцію, що надходила на Січ, на ім’я кошового і всього Війська Запорозького Низового.

* Осавул слідкував за порядком у Січі. Проводив розслідування злочинів. Контролював виконання судових вироків. Керував несенням караульної служби, відав заготівлею й розподілом провіанту тощо.

Помічниками осавула обиралися підосавул та обозний, під командою якого перебувала артилерія і військове продовольство. За військовою старшиною йшли військові служителі - довбиш, пушкар, товмач, кантаржей, шафар, канцеляристи та шкільні отамани.

Козацька символіка

Герб Війська Запорозького постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, - виник у другій половині 16 ст. Законної сили він набрав за короля Стефана Баторія 1578 р. Але й попередні козацькі формування, напевно, мали власну символіку. Щоправда, відомості про неї до нашого часу не дійшли. Згаданий герб уперше зображено на печатці Війська Запорозького 1595 р., за гетьманування Григорія Лободи. Упродовж існування козацтва цей головний символ залишався незмінним. Він зображався на головних печатках Війська Запорозького та Гетьманщини, на прапорах, портретах, іконах, у рукописах і друкованих виданнях.

Клейноди.

Корогва, або хоругва, - прапор, найбільша святиня козацтва. Шили її з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці Діви Марії заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом. Траплялися на бойових козацьких прапорах образи святих (найчастіше - архістратига Михаїла), хрести, сонце, місяць, зірки, зброя, звірі. Козацькі прапори були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого, малинового, червоного й чорного кольорів.

Булава - найважливіша ознака влади кошового отамана. Палиця з горіхового дерева завдовжки 50-70 см зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами.

Бунчук - древко завдовжки 2-2,5 м, верхівку якого прикрашала кулька - маковиця, від якої донизу звисали пасма кінського волосся й червоні мотузки.

Печатка - символ влади судді. Нею скріплювалися всі офіційні документи Війська Запорозького, видані Кошем універсали, привілеї, дипломатичне листування. На печатці зображували герб - постать козака, озброєного мушкетом і шаблею.

Символом влади військового писаря був срібний каламар, відзнакою довбиша литаври. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати січову раду. Курінні отамани носили жезли-перначі.

Утворення реєстрового козацтва

Причини, що спонукали польський уряд утворити реєстрове козацтво:

1. Прагнення залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для захисту своїх південних кордонів.

2. Бажання встановити над козаками контроль і в такий спосіб обмежити їхній вплив на українське суспільство та уникнути загострення відносин із Туреччиною та Кримським ханством.

3. Намагання не допустити антипольських повстань у зв’язку з наслідками молдовського походу козаків на чолі з Іваном Підковою.

У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал, за яким на службу (можливо, тимчасову) було взято 300 козаків. Ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали і, власне, нічим не відрізнялися від решти козаків. Щоправда, велися переговори про надання цим козакам-найманцям «прав і вольностей». Але згоди тоді не було досягнуто.

За часів польського короля Стефана Баторія 1578 р. 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровцями.

Привілеї, які отримували реєстрові козаки:

• Незалежність від польської місцевої адміністрації, звільнення їх від державних податків і повинностей, окрім військової.

• Підпорядковування своїй старшині; окремий суд; право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю; платня грішми.

• Право власної військової та судової влади.

• Володіння с. Трахтемирів поблизу Канева, а також тамтешнім монастирем.

У ньому розмістили арсенал та шпиталь для поранених і літніх козаків.

• Реєстровці одержали гармати, прапор, литаври.

• Король затвердив герб Війська Запорозького, який зображував козака з мушкетом і шаблею.

Надання реєстровим козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською владою українського козацтва як стану. У такий спосіб було узаконено козацький лад, що сформувався на Запорожжі. І хоча рішення польської влади щодо реєстровців мало на меті розколоти українське козацтво на два ворожі угруповання, козаки не втрачали єдності, у вирішальні моменти виступаючи разом.

Поняття та терміни

Козацтво - стан вояків-землеробів в Україні 15-18 ст., що виник у процесі боротьби землеробського і кочового населення в зоні т. зв. Великого кордону. Формувалося з представників різних соціальних станів. Протягом другої половини 16 - першої половини 17 ст. відігравало вирішальну роль у господарському освоєнні та обороні від нападів татарсько-ногайських орд півдня України.

Покозачення - масовий перехід селян до козацького стану, що спостерігався в другій половині 16 першій половині 17 ст.; спроба звільнитися від панщини й отримати право вільно працювати на власній землі.

Козацька старшина - привілейована верхівка українського козацтва, його військовий та адміністративно-політичний керівний склад. Виникла водночас із появою козацтва й походила з його заможної верхівки.

Назва Запорозька Січ вживається щодо величезних територій степової України, де формувався козацький військово-адміністративний устрій і діяли козацькі порядки. Запорозькою Січчю аж до 18 ст. називали також місто-фортецю - столицю козацької держави і саму козацьку державу.

Кіш - місцезнаходження (ставка) кошового отамана; згодом назва закріпилася за козацькою столицею - Запорозькою Січчю, де розташовувалася постійна резиденція гетьмана (кошового отамана). На чолі Коша стояв кошовий отаман.

Курінь - військова та господарська одиниця на Січі. Куренів було 38. Кожен із них мав таку ж саму назву, як і місцевість, з якої походили козаки, об’єднані в ньому. Куренем називали також помешкання козаків на Січі-фортеці.

Клейноди (з нім. - коштовність) - символи-відзнаки українського козацтва. Серед них - корогва, бунчук, булава та печатка з гербом, а також перначі, литаври, значки, палиці тощо.

Єзуїти - члени католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса», яке ставило за мету зміцнення католицької церкви та влади папи римського.

Православні братства - релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан, що виникли при церковних парафіях в Україні в 16-17 ст.