Київська академія - центр становлення й розвитку української науки та культури Києво-Могилянська академія протягом тривалого часу була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу. Повний курс навчання в Києво-Могилянській академії тривав 12 років. Однак студенти мали право навчатися в ній стільки, скільки бажали. Всього в академії було вісім класів, а кількість предметів сягала 30 й більше. У перших чотирьох класах академії вивчали мови: українську, церковнослов’янську, грецьку, латинську й польську. Всі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Проте дбали в академії і про належне знання української мови: саме наукова діяльність викладачів академії, а також її студентів сприяла розвиткові тогочасної книжної (літературної) української мови. Згодом в академії викладали російську, французьку, німецьку, гебрейську мови. Студенти оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку й римську, а частково й середньовічну літератури, історію, географію. З часом було впроваджено курси математики та медицини. Надавалася художня й музична освіта. У вищих класах два роки вивчалася філософія.
В історії Києво-Могилянської академії було кілька періодів піднесення. Перший пов’язаний з діяльністю Петра Могили. Розквітові Києво-Могилянської академії сприяла підтримка гетьмана Івана Мазепи. Новий етап розвитку академії пов’язаний з діяльністю Р. Заборовського. У другій половині 18 ст. Київську академію заходами імперського уряду було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а 1817 р. взагалі закрито.
Київська академія мала вирішальне значення для становлення й розвитку української науки, культури й літературного процесу в 17—18 ст. У ній сформувався один із центрів філософської думки слов’янського світу. Філософські праці Й. Кононовича-Горбацького, І. Гізеля, Й. Кроковського, Ф. Прокоповича, М. Козачинського, Г. Кониського залишили яскравий слід в українській культурі. Філософом світового рівня був вихованець академії Г. Сковорода.
Києво-Могилянська академія давала студентам і медичні знання. Офіційно клас медицини було відкрито лише в 1802 р. А втім, чимало випускників Києво-Могилянської академії, маючи добрі знання латини, і раніше студіювали медицину в західноєвропейських університетах. Вихованці академії стали знаними медиками, засновниками лікувальних закладів не лише в Україні, а й у Білорусі, Росії, Грузії. Так, доктором медицини Лейпцигського університету був українець Нестор Амбодик-Максимович (1743-1812). Він працював у госпіталях Петербурга й Кронштадта, був основоположником вітчизняного акушерства, ботаніки й фізіотерапії. Данило Самойлович (1742-1805), доктор наук з епідеміології, військовий лікар діючої армії в російсько-турецькій війні, який народився на Чернігівщині, був почесним членом двадцяти академій. Вперше обгрунтував можливість та необхідність протичумного щеплення.
В академії навчалися літописці С. Величко, Г. Граб’янка, П. Симоновський, історики М. Бантиш-Каменський, М. Берлінський, художники І. Мигура, Г. Левицький, Л. Тарасевич, композитори М. Березовський, А. Ведель, архітектор І. Григорович-Барський. Її вихованцями були гетьмани України: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол.
Київська академія сприяла становленню української літературної мови, тут склалася поетична школа, представлена іменами К. Саковича, Л. Барановича, І. Максимовича, Д. Туптала, Ф. Прокоповича, Г. Кониського, М. Довгалевського, Г. Сковороди. Професори академії написали десятки курсів поетики, в яких розробили теорію українського поетичного мистецтва.
У Київській академії виник і розвинувся український театр. Для нього писалися драми, діалоги й інтермедії. Так, у 1704—1705 рр., викладаючи в академії поетику, Ф. Прокопович створив першу історичну драму на теми рідної історії - трагікомедію «Володимир».
Розвиток природничих наук. Розвиток філософських ідей
Протягом 17-18 ст. в Україні дедалі дужче зростала зацікавленість природничими науками. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини. Більшого значення набувала фізика, до якої вводили такі розділи, як рух, космологія тощо. З’явилися курси натурфілософії - попередниці природознавства.
До вивчення природних явищ закликав Феофан Прокопович, який навіть виголосив спеціальну промову перед студентами й професорами «Про заслуги й користь фізики». Фізика, на думку вченого, повинна перейматися не вигадуванням, а вивченням реального світу. Велика увага надавалася вивченню математики. Зокрема Феофан Прокопович у 1707-1708 рр. прочитав курс, основу якого становили арифметика й геометрія.
У другій половині 18 ст. в академії було відкрито класи чистої математики (алгебра й геометрія), а також змішаної математики, де викладали цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатику, гідравліку, оптику, астрономію тощо. Розвиток природничих наук за тих часів відбувався у тісному зв’язку з розвитком філософії. Саме тому на 17-18 ст. припадає розквіт української філософської думки. Усі відомі церковні діячі, вчені, поети за тих часів висловлювали філософські ідеї або у філософських трактатах, або у творах інших жанрів. Головним осередком розвитку філософії була Києво-Могилянська академія.
Найбільшим філософом України, найвидатнішим поетом другої половини 18 ст. був Григорій Сковорода (1722-1794).
Григорій Сковорода вважав філософію тією міфічною ниткою Аріадни, що допомагає людині знайти вихід із найскрутніших обставин життя. Провідна ідея філософського вчення Сковороди стосується проблеми людського щастя й сенсу життя. Вона втілена у словах «пізнай себе», «поглянь у себе». Григорій Сковорода навчав: «Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ». Український любомудр був переконаний, що людина щаслива тільки тоді, коли вона вільна і може перейматися тією справою, до якої має природні здібності, хист. Сковорода вважав також, що людське щастя творить злагода між особистим життям людини і громадським покликанням. Філософ пошановував свободу. Без неї, на його переконання, не може запанувати справедливість. Філософські ідеї Григорія Сквороди втілені в його літературних творах. Найскладніші з них філософські трактати. Прагнучи поширити свої думки серед українського народу, мислитель винайшов для популярного викладу філософських ідей оригінальний спосіб. Він втілював їх у мистецькій формі - у віршах та байках. Збірник поезій Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» складається з 30 віршів. Байки зібрані в книгу «Байки харківські».
Феофан Прокопович
Григорій Сковорода
Лазар Баранович. Гравюра Г. Левицького
Музика
Києво-Могилянська академія була провідним осередком музичної культури, де навчання музиці й співу вважалося обов’язковим предметом. Ще в 50-х рр. 17 ст. тодішній ректор академії Лазар Баранович організував спеціальну музично-хорову школу. Студентський хор налічував близько 300 осіб та був найкращим київським хором. Музичні класи відкривалися і в колегіумах. Перший спеціалізований заклад музичного профілю зорганізували в Глухові. У 1729 р. вийшов указ про створення співацької школи, наступного року вона почала діяти. За часів гетьманування Кирила Розумовського Глухів став музичною столицею України. Тут, при дворі гетьмана, діяли професійний оркестр та оперний театр, основу репертуару яких становили найкращі зразки західноєвропейської музики. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.
Музичну культуру України неможливо уявити без імен Артема Веделя, Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Після навчання в Глухівській співацькій школі Бортнянський потрапив до Петербурга. Навчався під опікою найвідоміших учителів, з-поміж яких було чимало українців. Удосконалював освіту за кордоном. Протягом 30 років Бортнянський очолював придворну капелу, написав більше сотні творів хорової духовної музики, багато світських творів різних жанрів. Хоч би яку музику він творив, вона завжди мала в собі українські мотиви.
Максим Березовський після навчання в Глухівській співацькій школі та Києво-Могилянській академії потрапив у науку до Болонської академії, невдовзі отримав там звання академіка-композитора і став членом Болонського філармонічного товариства. Перебуваючи в Італії, поставив оперу «Демофонт».
Зовсім юний Артем Ведель, який навчався тоді в Києво-Могилянській академії, був знаний як найталановитіший київський диригент і віртуозний виконавець музичних творів. Ще до закінчення академії його забрали до Москви. Протягом кількох років Ведель керував хором московського генерал-губернатора. Уславився як автор тридцяти хорових церковних концертів, з-поміж яких особливо вражали концерти на чотири голоси.
Особливості архітектури та образотворчого мистецтва в другій половині 18 ст.
На Правобережжі на західноукраїнських землях бароко розвивалося на основі європейської традиції. У європейському бароковому стилі виконано Домініканський костел (1745-1749) та собор св. Юра у Львові (1747-1762), Успенський собор Почаівської лаври (60-70-ті роки 18 ст.).
Найвідоміший архітектор українського бароко - Іван Григорович-Барський Він був вихованцем Києво-Могилянської академії. Архітектурну діяльність розпочав наприкінці 40-х років 18 ст. з будівництва міського водогону на Подолі, центральною спорудою якого став фонтан «Самсон». У 60-70-х роках 18 ст. Григорович-Барський був найпопулярнішим київським будівничим. Без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі. Григорович-Барський спорудив, зокрема, надбрамну церкву Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного, брав участь у будівництві церкви Різдва Богородиці та магістрату в Козельці.
Іншим визначним будівничим був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра - корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім’ям.
Зверніть увагу, що риси барокової архітектури набули на українських теренах настільки значного поширення, що виявлялися навіть у дерев’яних спорудах народних майстрів. Найвизначнішою пам’яткою дерев’яної церковної архітектури 18 ст. є запорізький собор у Самарі (нині Новомосковську), зведений народним майстром Якимом Погребняком.
Протягом другої половини 17-18 ст. в Україні розвивалася скульптура. Найвідомішим скульптором другої половини 18 ст. був Сисой Шалматов - автор численних іконостасів і скульптур, зокрема у Хрестовоздвиженському соборі в Полтаві, у Мгарському монастирі у Лубнах, у церкві св. Покрови в Ромнах. Талановиті скульптори працювали і в Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі.
З середини 18 ст. на Україні з’являються споруди з виразними елементами класицистичного стилю. Класицизм в архітектурі характеризується світлими барвами, стриманими й чіткими архітектурними формами, відмовою від пишного оздоблення. Яскравими зразками класицизму в архітектурі є палац Петра Рум’янцева-Задунайського в с. Качанівці на Чернігівщині та палац Кирила Розумовського в Батурині.
Покровська церква в Києві
Собор св. Юра у Львові Архітектор Бернард Меретин
Ковнірський корпус Києво-Печерської лаври