Органи державної влади
Переможні битви 1648-1649 рр., унаслідок яких значна частина українських земель була звільнена від польської влади, сприяли утвердженню Української козацької держави -Війська Запорозького. В історичній науці цю державу називають Гетьманщиною.
Найвищим законодавчим органом держави стала Генеральна рада - загальна рада всього війська. Позаяк такі ради відбувалися бурхливо, обговорювати справи на них було важко. Тому скликалися вони зазвичай лише для схвалення заздалегідь підготовлених рішень.
З часом значення Генеральної ради настільки зменшилося, що незабаром її взагалі перестали скликати. Роль Генеральної ради перебрала Старшинська рада, що складалася з полковників і генеральної старшини. Поступово склад Старшинської ради розширився за рахунок представників міст, шляхти, духовенства. Старшинська рада мала надзвичайно широкі повноваження. Вона розглядала всі питання міжнародної політики, зокрема миру і війни, затверджувала міські привілеї та смертні вироки тощо.
Виконавча й судова влада зосереджувалися в руках гетьмана. Він, зокрема, скликав Генеральну і Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (саме при гетьманові діяв Генеральний військовий суд), опікувався фінансовою системою, за рішенням ради розпочинав війну, провадив мирні переговори, керував дипломатичними зносинами з іншими державами та розвідувальною службою, був головнокомандувачем збройних сил.
Керувати всіма справами внутрішнього врядування й зовнішньої політики гетьманові допомагав уряд - генеральна старшина. До її складу входили: генеральний писар, генеральний обозний, двоє генеральних осавулів, двоє генеральних судців.
Адміністративно-територіальний устрій
Територія козацької держави згідно з умовами Зборівського договору складалася із земель колишнього Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств та обіймала 200 тис. кв. км - від р. Случ на заході до московського кордону на сході та від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні.
Столицею і гетьманською резиденцією стало м. Чигирин. На визволених землях скасовувався польський адміністративний устрій. Було ліквідовано воєводства, повіти, а замість них створювалися полки зі своїм територіальним поділом. У 1649 р. всю територію Української держави було поділено на 16 полків (на Правобережжі 9, на Лівобережжі - 7 полків). Центром полку було одне зі значних міст полкової території. Кожен полк очолював полковник, який обирався на полковій раді або призначався гетьманом. Він зосереджував у своїх руках військову, судову та адміністративну владу на території полку, тобто був не лише військовим керівником, а й мав владу над усіма жителями. Територія полку поділялася на 10-20 і навіть більше сотень, які різнилися площею та чисельністю. Адміністративними центрами сотень були міста, містечка й великі села. Військово-адміністративну владу на їх території здійснювали сотники. Містами, що мали магдебурзьке право (Київ, Ніжин, Чернігів, Переяслав, Стародуб, Глухів, Полтава, Батурин та ін.), керували магістрати на чолі з війтами. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків - обрані ними отамани. Запорозька Січ була в державі окремою адміністративною одиницею.
Створення української армії
Гетьманська держава у тогочасній Європі мала одну з найсильніших армій, що була створена зусиллями Богдана Хмельницького й досвідченої козацької старшини у перший рік війни об’єднанням розрізнених селянських і козацьких загонів. Народно-визвольна армія налічувала понад 100 тис. вояків і була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об’єднувалися в полк. Військо складалося з представників різних верств населення.
Проте ядром армії було реєстрове й запорозьке козацтво. Основу козацьких полків становила піхота. З ініціативи гетьмана під час Національно-визвольної війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. протистояла ворогові. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства.
Фінансова система
Організація державного апарату, утримання війська, дипломатична діяльність потребували чималих коштів. Грошовими справами в козацькій державі безпосередньо керував Богдан Хмельницький. Існувало кілька джерел надходжень до Військового Скарбу, й передусім - земля, сільськогосподарські промисли (млини, броварні тощо) і плата за їх оренду. Чимало коштів надходило від торгівлі (збори з торгів і ярмарків, кордонне мито тощо). Існували в державі й загальні податки. Особливості сплати й надходження податків визначалися гетьманськими універсалами. За одиницю оподаткування брався двір, тобто господарство. Із грошових знаків найпоширенішими в обігу були польські монети, згодом московські й турецькі гроші.
Судочинство
У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був Генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів, а також деякі справи, з якими прохачі зверталися безпосередньо до гетьмана. До складу Генерального суду входили двоє генеральних суддів і судовий писар. Суди на місцях очолювали особисто полковники або сотники. Козацьким судам підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни. У містах із магдебурзьким правом діяли міські суди. Окрім того, в Україні функціонували ще й церковні суди, чинність яких поширювалася тільки на внутрішні справи духівництва.
Місце України в міжнародних відносинах тогочасної Європи
Військові події в Україні набули широкого міжнародного розголосу. Національно-визвольну війну європейські володарі сприйняли неоднаково. їхнє ставлення зумовлювалося складними міждержавними відносинами, зовнішньополітичними інтересами багатьох країн, неоднозначними, часто суперечливими, подіями. Розподіл сил у тогочасній Європі визначали реформаційні та контрреформаційні рухи.
Католицькі держави Австрія, Іспанія та князівства Південної Німеччини підтримали Польщу і відразу ж зайняли негативну позицію щодо визвольної боротьби українського народу.
Іспанія вступила в смугу занепаду і не мала можливостей допомогти Польщі. До того ж її сили поглинала боротьба з Францією.
Австрія через складне внутрішнє становище (політичні та економічні труднощі після Тридцятилітньої війни) також не підтримала Польщу збройним виступом на її боці. Австрійська монархія не наважувалася надавати Польщі безпосередню військову допомогу ще й через позицію Швеції. Допомога Габсбургів виявлялася насамперед у дипломатичній підтримці. Крім того, 1648 р. польському урядові було дозволено набирати солдатів в австрійських володіннях.
Франція як католицька держава і водночас ворог Габсбургів займала щодо визвольного руху українського народу негативну позицію, зумовлену її політикою на континенті (після Вестфальського миру 1648 р.). У цій політиці Франція важливе місце відводила Польщі як своїй союзниці.
Римська курія щодо козацької України здійснювала послідовно ворожу політику. З Риму вимагали найрішучішої боротьби з козаками аж до цілковитого їх знищення. Гостре заперечення викликало укладення Зборівського договору. Папа Інокентій X надіслав 12 листопада 1649 р. королю й сейму настільки різкий протест проти договору, що Ян Казимир не наважувався оголосити папський лист сеймові.
У німецьких князівствах ставлення до боротьби українського народу проти Речі Посполитої було неоднозначним: у католицьких князівствах — ворожим, у протестантських - поміркованим. Однак у німецьких землях не підтримували й Польщу, сподіваючись використати її послаблення для піднесення Пруссії.
Протестантські держави. Протестантський табір, до якого належали Англія, Голландія, Швеція і князівства Північної Німеччини, спостерігав за подіями в Україні з неприхованим інтересом і певним співчуттям, бо Національно-визвольна війна знесилювала Річ Посполиту, а отже, і весь католицький блок.
Швеція, обстоюючи свої інтереси, була готова розпочати війну проти Речі Посполитої. Добре інформований про хитрощі європейської політики, Богдан Хмельницький протягом 1649 1652 рр. прагнув установити дипломатичні відносини зі шведським королем та отримати від нього допомогу.
Англія найбільш співчутливо поставилася до Національно-визвольної війни. Так, англійська газета «Модеріт» - орган партії левелерів - у 1648-1650 рр. друкувала докладні повідомлення про козацьку війну, дипломатичну активність «козацького генерала» Б. Хмельницького. Керівник англійської держави Кромвель убачав у Національно-визвольній війні українського народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації. Кромвель своїми діями відволікав католицькі держави від реальної допомоги Речі Посполитій.
Православні країни. Боротьбу українського народу православні країни загалом підтримали. Усі чотири православні патріархи (константинопольський, александрійський, антіохійський, єрусалимський) благословили Хмельницького на переможну війну.
Гетьманський уряд установив і постійно підтримував контакти з болгарами, греками, сербами.
Складнішим було ставлення до Національно-визвольної війни Московії, Валахії та Молдови. Кожна з цих держав хоч на словах і підтримувала Хмельницького, проте з безпосередньою військовою допомогою не квапилася. Так, московський уряд, спостерігаючи за розгортанням подій, вичікував, котра зі сторін швидше знесилиться. Цареві не потрібні були сильні сусіди. Страх, що полум’я повстання може охопити й Московію, утримував царський уряд від допомоги козакам у війні.
Зміни в соціально-економічному житті козацької України
Утвердження Української козацької держави - Гетьманщини - відбувалося на тлі глибоких зрушень у господарському й суспільному житті. Було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання, кріпацтво. Натомість формувалася козацька, селянська, а також державна власність на землю. Змушені були залишити Україну польські магнати й католицька шляхта, католицьке духівництво - ті верстви, що тримали у своїх руках владу до початку війни. Провідну роль у житті суспільства став відігравати козацький стан. Влада та основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини. Козацька старшина формувалася з представників різних суспільних верств. Великим завоюванням козацької держави стала особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які, крім того, могли вільно вступати до козацького стану. Переважна більшість селян покозачилася. Становище міщан поліпшувалося ще й завдяки тому, що в містах було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислом, торгівлею, для участі в самоврядуванні.
Б. Хмельницький - політик, дипломат, полководець
Визначаючи місце Богдана Хмельницького в українській історії, дослідники підкреслюють, що основним здобутком його діяльності стало народження Української держави. Саме у відновленні незалежної держави, яка об’єднала б усі етнічні українські землі, спадкоємиці Київської Русі, вбачав гетьман завдання очолюваної ним Національно-визвольної війни. Розбудова держави, формування всіх її ланок відбувалися під особистим його керівництвом.
У руках гетьмана зосереджувалися виконавча й судова влада. Він скликав Генеральну й Старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві (при гетьманові діяв Генеральний військовий суд), опікувався фінансами, за рішенням ради розпочинав війну, провадив мирні переговори, керував дипломатичними відносинами з іншими державами та розвідувальною службою, був головнокомандувачем збройних сил.
Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького: кухоль; прапор; водосвятна чаша; шапка; булава; шабля; нагай
Зусиллями Богдана Хмельницького протягом першого року війни з розрізнених селянських і козацьких загонів було створено одну з найсильніших у тогочасній Європі армій. Народно-визвольна армія налічувала понад 100 тисяч козаків та була організована за полково-сотенним територіальним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об’єднувалися в полк.
Основу козацьких полків становила піхота. Богдан Хмельницький зумів набагато підвищити її боєздатність. За роки визвольної війни козаків-піхотинців було озброєно найдосконалішою тоді вогнепальною зброєю. Для кожного вояка встановлювалися норми боєприпасів.
З ініціативи гетьмана під час війни було створено козацьку кінноту, яка вже 1649 р. успішно змагалася з ворогом. До діючої армії увійшли також підрозділи розвідки, фортифікаційної та прикордонної служб, загони варти. Спеціальні загони забезпечували постачання зброї, боєприпасів, продовольства. Надзвичайного значення гетьман надавав розвідці.
Богдан Хмельницький залучив до козацької армії талановитих полководців. Вони були вихідцями з різних суспільних станів, проте всіх їх єднала відданість ідеям Національно-визвольної війни та особисто Хмельницькому. Найближче гетьманське оточення становили Філон Джалалій, Федір Вешняк, Іван Гиря, Максим Нестеренко, Максим Кривоніс, Тиміш Носач, брати Виговські, Нечаї, Золотаренки, Гуляницькі, Михайло Кричевський, Іван Богун, Остап Гоголь, Антін Жданович, Мартин Небаба.
Хмельницький не тільки створив одну з найсильніших армій, зумівши належним чином озброїти її, а й збагатив військове мистецтво самобутньою тактикою, використовуючи яку завдав Польщі найтяжчих поразок за всю її історію. Битви на Жовтих Водах, під Корсунем, Батогом стали зразками світового військового мистецтва й принесли українському гетьманові славу видатного полководця.
Від перших місяців Національно-визвольної війни Богдан Хмельницький виявив себе і як талановитий дипломат.
Його дипломатична діяльність була спрямована на зміцнення міжнародного становища козацької України. Вже наприкінці лютого на початку березня 1648 р. було укладено воєнно-політичний союз із Кримським ханством. Уряд Хмельницького зумів уникнути загострення відносин із Московією, примусив молдавського господаря відмовитися від здійснення ворожої щодо України політики. Було встановлено дружні взаємини з Валахією, Трансільванією, Венецією. Зваживши на несприятливу зовнішньо- і внутрішньополітичну ситуацію кінця 1653 р., яка загрожувала існуванню Української держави, Богдан Хмельницький, аби зберегти головний здобуток Національно-визвольної війни, 1654 р. сприяв укладенню українсько-московської угоди. Та після Віденського московсько-польського перемир’я 1656 р., яке засвідчило справжні наміри московського царату щодо України, Хмельницький вдався до пошуків нових союзників, зокрема Трансільванії та Швеції.
Безперечною заслугою Богдана Хмельницького було й те, що весь український народ, незважаючи на різні станові інтереси, виступив єдиною силою в боротьбі за національне визволення.
Поняття та терміни
Гетьманщина - Українська козацька держава, утворена внаслідок переможних битв 1648-1649 рр. Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Офіційна назва держави - Військо Запорозьке.
Універсал - офіційний документ державної влади Гетьманщини, що його зазвичай видавали від імені гетьмана.
Полк - найбільша адміністративно-територіальна та військова одиниця Гетьманщини.
Сотня - адміністративно-територіальна та військова одиниця Гетьманщини, менша за полк.
Гетьман - керівник українського козацтва, з 1648 - глава Української держави Гетьманщини, у руках якого було зосереджено законодавчу, виконавчу та судову владу.
Полковник - урядовець, що здійснював адміністративну, судову та військову владу на території полку.
Сотник - урядовець, який очолював сотенний уряд Гетьманщини.
Генеральна старшина - вище військове керівництво Гетьманщини, яке здійснювало управління всім козацьким військом і його окремими службами (артилерією, обозом, військовим скарбом, діловодством тощо) та цивільним населенням. До складу Генеральної старшини входили: гетьман, генеральний писар, двоє генеральних суддів, двоє генеральних осавулів, генеральний обозний, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний.