Доба мезоліту в Україні

Кінець льодовикового періоду збігся в часі з кінцем палеоліту. Наступну добу в історії людства археологи називають мезолітом.

Близько 10 тис. років тому в Європі встановився клімат, подібний до сучасного. Близьким до сучасного став і тваринний світ. Північні олені назавжди полишили наші землі, поступившись місцем лосям, благородним оленям, турам, диким кабанам та іншим тваринам. Ці тварини ніколи не збирались у великі стада чи зграї. Полювання перетворилося на копітку й марудну справу. У післяльодовиковий період було винайдено лук і стріли. До спорядження мисливців узимку долучалися лижі. Люди доби мезоліту користувалися також човнами. А ще, уважають дослідники, саме за тих часів було приручено собаку - незамінного помічника під час полювань. Знаряддя для полювання виготовляли з дерева, кістки, рогу та кременю. Малесенькі гострі крем’яні пластиночки закріплювалися в кістяній чи дерев’яній основах. Так виготовлялися ножі, списи, гарпуни, стріли. Нові знання й досвід робили полювання результативнішим, проте і з досконалішими знаряддями воно не завжди було вдалим. Від голодної смерті лісових мисливців часто-густо рятували їстівні ягоди та гриби. А ще вони навчилися рибалити. Лісові мисливці мешкали в північній частині України. На півдні значно більше важили збиральництво й рибальство. Уздовж Дніпра поблизу порогів природа була настільки багатою, що люди могли мати постійні місця проживання. У Криму люди залюбки обживали печери й гроти.

Художні реконструкції життя людей за мезоліту та неоліту

Доба неоліту та енеоліту в Україні

Упродовж сотень тисяч років люди споживали те, що дарувала їм природа (власне, тому найдавніші людські заняття - мисливство й збиральництво - вчені називають привласнювальними). На відміну від нього хліборобство і скотарство давали змогу вирощувати щороку новий урожай та збільшувати поголів’я свійських тварин - тобто відтворювати природні багатства. Ось чому нові види діяльності людини вчені домовилися називати відтворювальними. Хліборобство і скотарство виникли в останній період кам’яного віку, що його називають неолітом. Територія України не належить до регіонів, де виникли землеробство і скотарство. Проте місцеві мисливці протягом 8-6 тисячоліть переймали нові види людської діяльності від мешканців Центральної Європи, а ті запозичували їх від переселенців із Передньої Азії.

За даними археологів, на наших землях в часи неоліту та енеоліту було чимало осередків хліборобства і скотарства. Вони належали до різних археологічних культур, центри яких розташовувалися в Південно-Західній та Центральній Європі, а землі України були східною межею їх поширення. Лише для одного народу, що примандрував через Балкани, ймовірно, з Близького Сходу, наші землі стали другою вітчизною, позаяк саме тут розквітли їхні господарство й культура. Йдеться про носіїв трипільської культури. Розквіт цієї археологічної культури припав на добу енеоліту.

Трипільська культура: походження, розселення, заняття трипільців

Назва трипільської культури, а отже, і її носіїв умовна. Вона походить від назви с. Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці 19 ст. український археолог Вікентій Хвойка виявив рештки життєдіяльності давніх хліборобів. Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці прийшли на землі України з Нижнього Подунав’я близько 7 тис. років тому, згодом опанували величезні простори Лісостепу України від Дністра до Дніпра, досягши територій Волині та Степового Причорномор’я. Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років - від 4 тисячоліття до н. е. до середини З тисячоліття до н. е. Саме з нею дослідники пов’язують утвердження на праукраїнських територіях відтворювального господарства.

Українські землі в найдавніші часи

Археологічні знахідки свідчать про високий рівень розвитку цих видів господарювання в трипільців. Основу його становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість. Залишаючи виснажені площі, землероби переселялися далі на схід, внаслідок чого поступово опанували всі придатні для хліборобства чорноземи від Карпат до Дніпра. Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі нині відомі в Україні садово-городні культури.

Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, а згодом - ралом. Застосовували, певно, тяглову силу волів. Урожаї збирали кістяними або кам’яними серпами. Зерно мололи на борошно за допомогою кам’яних зернотерок. Відомо також, що племена трипільців розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней.

Трипільці виготовляли глиняний посуд у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чорною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. В оздоблювальні орнаменти трипільські гончарі вплітали зображення фігур людей, тварин і птахів. Трапляються там і схематичні знаки, подібні до піктографічних. Це дає підстави припускати, що трипільці впритул наблизилися до винайдення письма. З трипільцями пов’язують виникнення на наших землях металургії.

Трипільська людність жила сім’ями, що об’єднувалися в громади, а пізніше - у племена.

Спершу поселення трипільців були невеликими. У них мешкало по 50-60 осіб. Будинки розташовувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Згодом трипільці почали споруджувати велетенські селища - протоміста, в яких мешкало до 10 тис. душ. Протомісто Майданецьке на Черкащині займало площу 300—400 гектарів і складалося майже з 2 тис. жител. Будинки розташовувалися десятьма концентричними колами, розділеними радіальними вулицями. Крім двоповерхових жител, археологи виявили громадські споруди й укріплення, господарські та ритуальні ями. Вчені припускають, що трипільську громаду очолював вождь. Дрібні справи він вирішував сам, а важливі - на радах з усіма дорослими членами громади.

Археологічні знахідки пізнішого часу засвідчують деякі відмінності в побутових речах різних регіонів розселення трипільців. Це свідчить про об'єднання споріднених громад у племена й поступове формування племінних об’єднань.

Занепад трипільської культури. Хоч якого високого рівня сягнуло трипільське суспільство, поступово в ньому накопичувалися ознаки занепаду. Виснажені землі давали чимраз менші врожаї, а нових територій, придатних для рільництва, вже не було. Не навчившись відновлювати родючість землі, трипільці розчинилися серед інших народів.

Поселення Майданецьке. Реконструкція за матеріалами розкопок 1988-1991 рр.

Трипільський посуд

Скотарі Степу за доби енеоліту

Попри високий рівень розвитку відтворювального господарства у трипільців, трипільська культура не була його єдиним осередком на землях України. Одночасно з трипільцями у степовій смузі мешкала середньостогівська людність. З огляду на інші, ніж на територіях трипільців, природні умови господарство середньостогівців суттєво відрізнялося від трипільського. Середньостогівська культура існувала від середини 4 до середини 3 тисячоліття до н. е. на територіях Степового Придніпров’я, Приазов’я, у басейні Сіверського Дінця та в Нижньому Подонні. Назва походить від урочища Середній Стіг (тепер у межах м. Запоріжжя), де було знайдено пам’ятки тієї культури. Оскільки умови степу придатні для скотарства, саме воно становило основу господарства середньостогівців. Проте знали мешканці степу й рільництво.

Поховання в кургані ямної культури

Реконструкція воза доби бронзи

Ще більшої ваги набуло скотарство в житті носіїв ямної культури - людності, що мешкала в степу від середини 3 до початку 2 тисячоліття до н. е. на теренах від Уралу до пониззя Дунаю. В Україні залишки цієї культури знайдено в басейні Дніпра, у Приазов’ї та Криму. Своєю назвою ямна культура завдячує особливостям поховального обряду. Небіжчиків ямники-скотарі ховали в ямах, над якими насипали кургани. Кожен курган правив за родову усипальницю. У похованнях ямників археологи знайшли залишки возів. На великих чотириколісних гарбах ямники перевозили, мандруючи за худобою, запас харчів і знаряддя праці. Рухливо-осілий спосіб життя відобразився у світогляді ямників. Не маючи вільного часу навіть узимку (адже худоба потребує пильного догляду впродовж усього року), ямники не залишили досконалих пам’яток: посуд, хатнє начиння, прикраси в них навдивовижу прості. За храми їм правили кургани, насипані над могилами. Саме біля них ушановували предків, приносили жертви богам, святкували й радилися. На курганах скотарі часом установлювали калі ’яні брили. їх трохи обтесували, надаючи вигляду людської постаті. Найбільшим багатством у ямників була худоба. Дослідники вважають, що носії цієї культури започаткували вирощування тварин задля молока. Власне, це й сприяло рухливішому способу життя. Щоправда, вони не відмовилися цілком від рільництва, вирощуючи менш вибагливі сорти пшениці, ячмінь, коноплі та просо.

Отже, за енеоліту в степовій смузі, на противагу хліборобському світові (представленому, зокрема, трипільською культурою), формувався світ скотарів. Саме зі степовим скотарським середовищем дослідники пов’язують виникнення праіндоєвропейців - народу, від якого походять численні сучасні народи індоєвропейської сім’ї, у тому числі й українці.

Поняття та терміни

Археологічна культура - сукупність схожих речових решток, здобутих під час археологічних розкопок, що належать до одного історичного часу й території. Подібність форми та оздоблення посуду, типу прикрас, особливостей будівництва жител і рис поховального обряду свідчать про належність археологічних пам’яток одному народові чи близьким народам. Назви археологічних культур зазвичай утворюються від назв місцевостей, де було вперше виявлено типову пам’ятку (наприклад, черняхівська культура - від с. Черняхів), або за характерними ознаками археологічних знахідок (культура кулястих амфор, шнурова культура), від особливостей поховань (зрубна культура).

Мезоліт - епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом та неолітом. На землях України доба мезоліту тривала приблизно від 10 тис. до 7 тис. років тому.

Неоліт - доба нового кам’яного віку, заключний етап кам’яної доби, що заступив палеоліт та мезоліт. Назва вживається для епохи, протягом якої людина перейшла до добування їжі, вирощуючи рослини й одомашнивши тварин. На території України вона тривала від 7 до 5 тисячоліття (5-3 тисячоліття до н. е.). За іншими даними, вона починається у степовій зоні у 6 тисячолітті до н. е., лісовій - у 5 тисячолітті до н.е., закінчується у степах у першій половині 4 тисячоліття до н. е., у лісостеповій на початку 3 тисячоліття до н.е.

Енеоліт - перехідна ланка від кам’яного віку до віку металів, коли з’являються речі з міді - першого металу, опанованого людиною, але провідна роль у виготовленні знарядь праці ще належала каменю. На території України енеоліт тривав у 4—3 тисячоліттях до н. е.

Бронзовий вік - період в історії людства, коли поряд з кам’яними були поширені знаряддя з бронзи (сплав міді з оловом, рідше - свинцем, цинком та ін.). На наших теренах доба бронзи тривала від початку 2 до початку I тисячоліття до н. е.