1750-1764 рр. - Гетьманування Кирила Розумовського.

1764 р. Ліквідація гетьманства Катериною ІІ.

1764-1786 рр. Діяльність Малоросійської колегії на чолі з президентом П. Рум’янцевим.

1765 р., липень. - Ліквідація полкового устрою на Слобожанщині та утворення з козацьких п’яти гусарських полків. Утворення Слобідсько-Української губернії.

1774 р., липень. Кючук-Кайнарджійський мирний договір між Росією й Османською імперією.

1764-1786 рр. - Діяльність Малоросійської колегії на чолі з президентом П. Рум’янцевим.

1781 р. Ліквідація полково-сотенного устрою на Лівобережній Україні. Утворення Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв.

1783 р., квітень. - Царський маніфест про приєднання до Російської імперії Кримського ханства.

1783 р., травень. - Царський указ про закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні.

1783 р., червень. - Указ про перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії.

1787-1791 рр. - Російсько-турецька війна.

1791 р. - Ясський мирний договір між Росією і Туреччиною.

Відновлення гетьманства 1750 р. Гетьман К. Розумовський, його діяльність

Відновлення гетьманства в 1750 р. було спричинене:

• Позицією старшини, яка наполегливо домагалася відновлення гетьманства від імператорського двору.

• Наростанням невдоволення українців їхнім економічним становищем і загостренням у зв’язку з цим внутрішньої ситуації в Гетьманщині.

• Загрозою війни проти Пруссії та ймовірною необхідністю використати у разі такої війни військовий потенціал Гетьманщини.

• Потребою відновити економічно-стратегічний потенціал України з метою використання його у майбутніх війнах проти Туреччини.

Кандидатом на гетьманство імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого фаворита Олексія Розумовського - Кирила. Вибори гетьмана Лівобережної України було призначено на 22 лютого 1750 р. Царським указом від 5 червня 1750 р. Єлизавета затвердила Кирила Розумовського на гетьманському уряді. 13 березня 1751 р., перебуваючи в Петербурзі, Кирило Розумовський у придворній церкві присягнув на вірність імператриці, отримав із рук Єлизавети гетьманську булаву та інші клейноди. Лише в середині липня 1751 р. новообраний гетьман прибув до Глухова.

Кирило Розумовський

Макет палацу в Батурині, будівництво якого здійснював Кирило Розумовський наприкінці 18 ст.

Заходи Кирила Розумовського з відновлення самостійних дій державно-адміністративних органів гетьманщини. У жовтні 1751 р. під владу гетьмана було передано Запорозьку Січ. Повертався Гетьманщині й Київ. Зносини з Лівобережною Україною знову покладалися на Колегію закордонних справ. Кирило Розумовський почав без погодження з російськими урядовцями призначати полковників і роздавати землі. Посилилися позиції козацької старшини, якій надавалося право за відсутності гетьмана керувати Гетьманщиною. Регулярним стало скликання у Глухові Старшинської ради. Водночас пожвавлювалося господарське життя. Почалась відбудова Батурина, якому було повернуто статус столиці Гетьманщини, та Глухова, де містилася резиденція гетьмана. Гетьман удався до заходів, що обмежували сваволю російських чиновників, які перебували в Україні. Зокрема без дозволу гетьмана заборонялося арештовувати українців, окрім кримінальних злочинців.

Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на великий вплив Кирила Розумовського при дворі імператриці, 1754 р. з’явилася низка указів, що обмежували гетьманську владу. Розумовському було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів. У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини Розумовський дістав категоричну відмову. Особливому контролю підлягали фінансові справи Гетьманщини.

Найрішучіші заходи Кирила Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, припали на 60-ті роки 18 ст. Повернувшись до Глухова після чергової тривалої поїздки до Петербурга й Москви на початку 1760 р., гетьман відвідав усі полки Гетьманщини. Поїздка переконала його в необхідності суттєвих змін у діяльності адміністративних органів. Першим зазнало реформування судочинство.

Спроби гетьмана відродити колишню систему судочинства Речі Посполитої засвідчили його прагнення перетворити Гетьманщину з військової на цивільну шляхетську державу.

Водночас Кирило Розумовський намагався запровадити спадкове гетьманство. На Старшинській раді наприкінці 1763 р. було схвалено 23 пункти, які лягли в основу чолобитної на ім’я імператриці з проханням закріпити гетьманство за родом Розумовських. Реформував Розумовський і армію: полки перетворилися на регулярні. Козаків було одягнено в уніформу. Великі задуми виношував гетьман щодо культури й освіти. Він, зокрема, планував відкрити в Гетьманщині два університети. Перший - оновлена на європейський кшталт Києво-Могилянська академія. Ще один університет передбачалося відкрити в Батурині.

Усунення Розумовського від влади. Ліквідація гетьманства. Про дії Розумовського стало відомо в Петербурзі. Нова імператриця Катерина II обурилася бажанням старшини зробити гетьманство спадковим. Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога Катерини II була категоричною - зректися гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв’язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імператриця залишалася непохитною, адже не особа Кирила Розумовського була причиною ліквідації гетьманства. То був закономірний захід імперського уряду, який прагнув остаточної ліквідації Української держави - Гетьманщини. Отож у жовтні 1764 р. Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження.

Імператорським маніфестом від 10 листопада та указом Сенату від 17 листопада 1764 р. Кирила Розумовського позбавили гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запорожжям було створено Малоросійську колегію на чолі з президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум’янцевим.

Ліквідація решток автономного устрою Гетьманщини

Діяльність Петра Рум’янцева на Лівобережній Україні. На Україну він прибув на початку 1765 р., маючи докладні настанови імператриці щодо своїх дій у Лівобережній Україні. Катерина II радила генерал-губернаторові «...мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст». Першим заходом Рум’янцева стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої було здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, грунтів, виявлено ступінь заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765-1767 рр.

Здійснюючи ревізію, Рум’янцев неухильно виконував настанови імператриці всіляко обмежувати вільні переходи селян. Отож, вільних селян дедалі меншало. Рішучим було втручання Рум’янцева в діяльність органів управління. Згідно з імператорським указом про запровадження Малоросійської колегії було ліквідовано Генеральну військову канцелярію, Генеральний військовий суд. Інші установи Канцелярія малоросійського скарбу, Генеральна лічильна комісія та Канцелярія генеральної артилерії - підпорядковувалися Малоросійській колегії й перетворювалися на її департаменти (підрозділи). Діяльність Рум’янцева притлумила чергова російсько-турецька війна, що розпочалася 1768 р.

Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. Воєнне лихоліття, спричинене черговою російсько-турецькою війною, не оминуло Україну. Українська територія безпосередньо прилягала до театру воєнних дій, тож російське командування зосереджувало й розгортало на ній війська.

Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. завершилася підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору. До Росії відійшли Велика й Мала Кабарда, східна частина Керченського півострова (в тому числі Керч і Єнікале), а також Азов із навколишніми землями, фортеця Кінбурн у гирлі Дніпра, територія між Дніпром і Південним Бугом (по нижній течії до узбережжя Чорного моря). Туреччина зобов’язалася вивести свої війська з Криму, Кубані й Тамані, а Росія - з Криму, Дунайських князівств і Кавказу. Росія одержала право вільного торгового судноплавства на Чорному морі. За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору Кримському ханству надавалася незалежність від султанської Туреччини, фактично ж воно опинилось у залежності від Російської імперії.

Після закінчення російсько-турецької війни Петро Рум’янцев повернувся в Україну й продовжив свої реформи. Так, 1781 р. на землях Лівобережної Гетьманщини було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв, згодом губерній - Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської. Кожна губернія поділялася на повіти. Глухів утратив статус столиці. У губернських і повітових містах створювалися такі самі адміністративні та судові установи, які діяли скрізь у Російській імперії. 1783 р. вийшов імператорський указ, яким у Лівобережній та Слобідській Україні запроваджувалося кріпацтво.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідовано й козацьке військо. Десять козацьких і три компанійські полки перетворили на десять регулярних кінних карабінерних полків російської армії.

Реорганізовані козацькі полки й надалі мали формуватися з українських козаків, які утворили окремий стан населення - казенних селян. На відміну від звичайних селян, вони не були кріпаками, а мусили відбувати військову службу в регулярній російській армії. Рекрутами-солдатами ставали троє козаків із кожних 500 душ населення. Військова служба тривала шість років.

З-поміж інших заходів, що визначали українське життя за російським імперським взірецем, було оголошення «Грамоти про вільність дворянства», яка надавала українській шляхті й старшині всіх прав російського дворянства.

Влітку 1765 р. Катерина II підписала маніфест про скасування козацького устрою на Слобожанщині. Слобожанщина перетворювалася на Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Її територія поділялася на п’ять провінцій: Ізюмську, Охтирську, Острогозьку, Сумську та Харківську. Головним органом управління стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини, а козаки ставали «військовими обивателями». Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.