-         презентація  «Дидактичні матеріали до уроку»

      Починаючи з 30-х рр. XII ст. Київська Русь стала розпадатися на окремі самостійні князівства. До середини XII ст. вона розпалася на 15 князівств, які лише формально залежали від Києва. На початку XIII ст. на Русі вже існувало близько 50 земель-князівств. Одним із наймогутніших князівств було Володимиро-Суздальське.

       Північно-Східна Русь завжди була далекою окраїною східнослов'янських земель. До IX ст. тут жили фіно-угорські та балтські племена. Лише на зламі ІХ—Х ст. сюди з новгородської землі почали переселятися ільменські словени, а з південного заходу — в’ятичі.

      Чому східні слов’яни переселялися в глухі, забуті Богом місця, що приваблювало їх тут? По-перше, у межиріччі Волги, Оки та Клязьми було досить придатної для рільництва землі. За наполегливої праці ці землі могли дати людині все необхідне для життя. По-друге, Північно-Східна Русь майже не страждала від нападів загарбників.

       У ХІ—ХІІ ст., коли ці землі стали найактивніше заселятися, тут поряд зі старими містами (Ростов, Муром, Рязань) виникли нові — Ярославль, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Переяславль-Залеський та ін. Володимиро-Суздальське князівство, яке спершу називали Ростовським, потім Ростово-Суздальським (за назвами головних міст — Ростова і Суздаля) набуло піднесення за князя Юрія, прозваного Долгоруким.

Юрій Долгорукий

        Своє прізвисько Юрій Долгорукий отримав, мабуть, за намагання приєднати до своїх земель якнайбільше нових територій. Він вів боротьбу за загарбання Новгорода, утручався у справи далекого Галицько-Волинського князівства і намагався закріпити за собою великокняжий престол у Києві. Юрій Долгорукий постійно воював із Волзькою Булгарією, яка намагалася перешкоджати торгівлі купців його князівства, блокуючи шляхи на Схід і Каспій. З ім'ям Юрія Долгорукого пов'язана перша літописна згадка про місто Москва. У 1147 р. він написав до свого тимчасового союзника в міжкнязівських усобицях чернігівського князя Святослава Ольговича: «Прийди до мене, брате, у Москов», запрошуючи на переговори. Ця дата вважається часом заснування Москви — столиці сучасної Росії. Двічі за своє життя Юрій Долгорукий захоплював Київ, володіння яким залишалося символом першості для руських князів. У 1157 р. Юрій Долгорукий раптово помер (за деякими свідченнями — від отрути).

      Юрій Долгорукий залучав до переселення на свої землі селян з інших князівств, надаючи їм спочатку різноманітні пільги, сприяв господарському освоєнню нових земель. Він був одним із перших видатних державних діячів Північно-Східної Русі, за якого ці землі перетворилися на могутнє Ростово-Суздальське князівство.

      Коли Юрій Долгорукий після тривалої боротьби завоював Київ і осів там, він переселив сюди й свого сина Андрія. Однак Андрій, який не любив це місто, усупереч волі батька повернувся в Ростово-Суздальську землю. Своєю столицею він зробив Володимир-на-Клязьмі.

        Після смерті Юрія Долгорукого князем тепер уже Володимиро-Суздальського князівства —  став Андрій Боголюбський (1157—1174 рр.). Як і його батько, він улаштовував військові походи проти Новгорода, Волзької Булгарії та Києва. Однак якщо батько бажав посісти великокняжий київський престол, то син вирішив просто знищити давню столицю Русі. У 1169 р. військо Андрія Боголюбського штурмом узяло Київ і пограбувало його.

      Більшість воєнних походів Андрія Боголюбського були невдалими. У поразках він звинувачував бояр і влаштовував розправи. Зрештою бояри-змовники вбили свого князя.

      Після боротьби за владу між братами Андрія Боголюбського, новим князем став Всеволод Велике Гніздо (1176—1212 рр.). Своє прізвисько він отримав за те, що мав вісім синів і вісім онуків — усі наступні князі володимирські й московські до Івана Грозного включно були його нащадками.

Невська битва та Льодове побоїще

Протягом XIII ст. вся Прибалтика, крім Литви, опинилася під владою хрестоносців. Рицарі наблизилися до північно-західних кордонів руських князівств, але зупинятися не збиралися, оскільки серйозного опору зустріти не сподівалися.

      Боротьба за руські землі виявилася набагато важчою, ніж уявляли собі хрестоносці. Руські князі вміло командували своїми дружинами, які завдали чимало відчутних поразок рицарям. Князь Ярослав Всеволодович на чолі новгородського і переяславського війська вщент розбив хрестоносців 1234 р. під Юр’євом. Навесні 1238 р. князь Данило Галицький розгромив тевтонських рицарів, що захопили місто Дорогичин. За словами літописця, Данило проголосив напередодні битви: «Не личить держати нашу Батьківщину крижевникам (хрестоносцям)!». То були перші перемоги руських князів над завойовниками.

Але на цьому боротьба не припинилася. Мечоносці й тевтонці, зазнавши 1237 р. значних утрат у боротьбі проти русичів, об’єдналися. Східна частина Тевтонського ордену дістала назву Лівонський орден. Із Німеччини прибули на допомогу нові численні загони рицарів і почали готуватися до наступу.

     Першого удару завдали шведи. Улітку 1240 р. вони висадилися на землях Новгородської республіки біля гирла Неви. Частина шведських рицарів висадилася на лівий берег Неви і розбила там табір, а частина залишилася на кораблях поряд із ним.

      Коли про висадку шведів дізнався 18-річний новгородський князь Олександр Ярославович, він вирішив діяти швидко й рішуче На чолі невеликої новгородської дружини він рушив назустріч ворогові й 15 червня 1240 р. зненацька напав на шведський табір. Після запеклої боротьби шведи ганебно втекли на свої кораблі, залишивши табір і поранених, і відпливли додому. У тій битві загинули понад 200 знатних рицарів. Перемога над шведами принесла князеві Олександру Ярославовичу гучну славу та ім’я Невський.

 Того ж року перейшли в наступ німецькі рицарі. Вони заволоділи Псковом і всією Псковською землею та вторглися в Новгородську землю. Боротьбу проти загарбників знову очолив Олександр Невський. Він звільнив загарбані землі і рушив проти головних сил ордену. Вирішальна битва відбулася 5 квітня 1242 р. на кризі Чудського озера і закінчилася блискучою перемогою русичів. Її назвали Льодовим побоїщем.

     Наступного року хрестоносці неодноразово намагалися поновити наступ, але щоразу полки Олександра Невського відбивали ці напади. У 1243 р. було укладено мир, за яким установлювався кордон між Новгородом і Лівонським орденом. Перемоги руських князів зупинили наступ рицарів-хрестоносців на Схід.

. Початок піднесення Москви

    1147 р. уважають роком заснування Москви за князювання володимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише в XIII ст. після монголо-татарської навали. Імовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247—1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. ХІІІ ст. Доти Московське князівство входило до складу Володимирського князівства.

    Родоначальником династії московських князів став молодший син Олександра Невського — Данило. Це удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні надбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславом. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Усе своє життя Юрій провів у боротьбі проти тверського князя за Велике князівство Володимирське, але загинув в одній із сутичок. По смерті Юрія князем став його брат Іван Данилович Калита (1325—1341 рр.). Слово «калита» означав «грошовий мішок». Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.

    Заповітною мрією московських князів було отримання ханського ярлика на велике князювання, а це означало право на збирання данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви в боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувалися будь-які засоби: підступи, доноси, убивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті. Політику Івана Калити продовжили його сини й онуки.

Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на управління князівствами або окремими областями.

Вчитель У якому році було засновано Москва?

Які фактори сприяли піднесенню Московського князівства?

Правління Дмитрія Донського, Куликовська битва

    У 1362 р. московським князем став дев'ятилітній Дмитрій Іванович (1362—1389). Молодому князеві довилося обстоювати своє велике князювання в боротьбі проти суперників: рязанських, нижньогородських, тверських князів. Також у Москви з'явився новий ворог — Литва. Князь Ольґерд у 1368, 1370, 1372 рр. ходив походами на Москву і двічі брав її в облогу.

        На відміну від своїх попередників, Дмитрій більшість питань вирішував силою, а не хитрістю та обманом. Майже кожен рік йому доводилося воювати. У 1375 р. Дмитрій, організувавши великий похід проти Твері, примусив її визнати його владу і відмовитися від претензій на велике князювання. Також він припинив платити данину Орді та 1389 р. першим із князів передав владу своєму синові Василію І без дозволу Орди. Тим давній союз між Москвою та Ордою було розірвано. Москва заявила про свій намір позбавитися монгольського панування. Здійсненню такої політики сприяло те, що в Орді відбувалася боротьба за владу між її правителем Мамаєм, що поширював свою владу на її західні володіння, і Тохтамишем, що підпорядкував собі середньоазійські степи.

      Але було зрозумілим, що позбавитися монгольського панування буде нелегко. Обидві сторони ретельно готувалися до вирішальної битви. Мамай зібрав величезне військо (за різними відомостями — від 100 до 200 тис. воїнів) із татар і найманців ґенуезців, а також уклав союз із литовським князем Ягайлом, який рухався на допомогу Мамаєві з 80-тисячним військом. Дмитрій Іванович теж зібрав велике військо — 100—150 тис. воїнів.

      Обидва війська зійшлися на Куликовому полі, де в Дон впадає річка Непрядва.

    Якщо вірити літописцю, бій розпочався вранці 8 серпня 1380 р. з двобою татарського воїна Челубея і московського Олександра Пересвєта. В цьому бою татари зазнали поразки. За перемогу на Куликовому полі Дмитрія Івановича прозвали Донським. Ця перемога, хоч і не покінчила остаточно з татарським пануванням, але підірвала сили Орди.

Становлення Московської держави. Іван ІІІ

Завдання:складіть і запишіть в зошит таблицю «Діяльність князя Івана ІІІ

Внутрішня політика Івана  ІІІ                                        Зовнішня політика Івана ІІІ

       По смерті Дмитрія Донського його наступником став син Василій І (1389—1425). Він не відзначався ані гучними перемогами, ані великими реформами. Проте за його правління було зроблено першу спробу приєднання значних володінь і створено ту соціальну базу, на яку спиралася влада великого князя — боярство. Це були великі землевласники, які отримали свої землі в спадок і походили з родів удільних князів.

      У 1393 р. Василій І ліквідував Нижньогородське князівство і приєднав його до Москви. Але на шляху до подальших придбань Москви стати Литва й Орда.

     Майже 25 років правління вже в новому, XV ст. були для Москви тяжкими: три війни проти Литви; перший набіг кримських татар під проводом Єдигея в грудні 1408 р., що був занадто спустошливим для Москви; постійні конфлікти з Новгородом, а на додаток смерть старшого сина, наступника Івана, що призвела до відродження старого конфлікту — хто правитиме по смерті великого князя — син, брат чи небіж.

Переміг у міжусобній боротьбі Василій II, який у цій боротьбі втратив зір, за що дістав прізвисько Темний.

Василій II (1425—1462) продовжив політику зміцнення Москви як центру Північно-Східної Русі Усі, хто зазіхав на його владу, підлягали знищенню. Успіхи його політики були забезпечені не особистими рисами князя, а його радниками. Свою недалекоглядність він особливо переконливо виявив у заповіті, яким знову переділив князівство на уділи для синів. Проте, попередня централізаторська політика пустила настільки могутнє коріння, що нового розпаду володінь не сталося.

Його наступник Іван ІІІ (1462—1505) продовжив політику, започатковану його попередниками. У 1471 р. московське військо рушило на Новгород. На річці Шелоні відбулася битва, у якій новгородці зазнали поразки. Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви. Відтоді всі новгородські землі остаточно ввійшли до складу Московської держави.

      Із приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і 1485 р. тверичі визнали владу Івана ІІІ. Того ж року Іван III оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з’являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — це третій Рим. Для підтвердження своїх претензій Москва запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.

      Зростаюча могутність дала змогу Івану ІІІ остаточно позбутися монгольської залежності. У 1476 р. він перестав сплачувати данину, а 1480 р., коли хан Ахмед посунув на Москву військо, вивів йому назустріч своє. Тиждень стояли два війська на протилежних берегах Угри, не наважуючись розпочати битву. Зрештою 11 листопада 1480 р. ханське військо відступило. Цей день уважається датою падіння монголо-татарського іга.

При великому князі існував дорадчий орган — Боярська дума, членів якої князь призначав із числа знаті. До порад Думи князі, як правило, дослухалися.

      Важливою справою Івана ІІІ було створення в 1497 р. першого збірника законів Московської держави — Судебника. У ньому було чітко визначено владні повноваження посадових осіб, норми покарання за злочини. Судебник також започаткував юридичне оформлення залежності селян від їхніх землевласників. Було встановлено Юріїв день (26 листопада), за тиждень до якого і тиждень по якому селянинові дозволялося переходити до нового господаря. Крім того, Іван III започаткував створення центральних урядових установ — приказів, що відповідали за певну, доручену їм ділянку управління державою.

      Отже, за Івана ІІІ було в основному завершено об’єднання земель Північно-Східної Русі в єдину Московську державу, зміцнено владу великого князя, який став іменуватися государем. На карті Європи постала нова централізована держава, що розпочала боротьбу за панування у Східній Європі.