1.  Середньовічна Італія.

Упродовж всього Середньовіччя в Італії так і не була створена єдина держава. Але тут з часів Давнього Риму існували міста, які змогли відродити свою минулу могутність, до того ж виникли й нові. Римські міста забезпечували хрестоносців зброєю, одягом, кораблями, продовольством. Це сприяло збагаченню їх скарбниці.

Х–ХІ століття для італійських міст - час боротьби з сеньйорами за права комуни. Багато міст отримали ці права. Під владу міста-комуни переходила сільська округа і замки феодалів. Так виникали своєрідні міста-держави, в яких комуна відігравала роль столиці. Спочатку для ухвалення законів та інших важливих рішень скликалися збори за участі дорослих чоловіків, а пізніше - лише заможних. Ці збори отримали назву Велика рада. За виконанням рішень стежив уповноважений - подеста. Іноді подеста зосереджував у своїх руках всю повноту влади, так виникали тиранія і тирани. Приклад такого тиранії - правління сім’ї Медичі у Флоренції.

 Італія за часів Римської імперії була її центром і одним із найрозвиненіших її районів. У Середні віки саме з Італії почалося відродження міського життя в Європі. Але постійне перебування під владою іноземних завойовників (лангобарди, візантійці, франки, араби, нормани, німецькі імператори) зумовило те, що італійські міста вважали за краще жити самостійним життям. У XI-XII ст. італійські міста перетворювалися на комуни. За формою правління міста-комуни були перевалено республіками. У містах вирувало бурхливе політичне життя: різні угруповання боролися за владу. У XII-XIII ст. найвпливовішими були два угруповання - гвельфи і гібеліни. Гвельфами називали прихильників імператора, гібелінами - пап римських. Проте у кожного міста були власні інтереси, які воно будь-що відстоювало. Найбільш могутніми містами-державами були Флоренція, Венеція і Генуя.

Флоренція за доби Середньовіччя була одним із найбільш економічно розвинених міст Європи. Основу її багатства становило сукно, що виготовлялося у великих суконних майстернях. У середині XIV ст. таких майстерень налічувалося понад 200. Крім суконного виробництва, у Флоренції розвивалися виробництво шовкових тканин, обробка хутра та ювелірна справа. Також Флоренція була найбільшим центром торговельно-лихварських і банківських операцій. Розташовуючись поряд із Римом, флорентійські банки почали обслуговувати фінансові операції римських пап по всій Європі. Свідченням фінансової могутності Флоренції став золотий флорентійський флорин, який широко використовувався в міжнародній торгівлі.

Заповнити  таблицю

Папська область.

Додаткова інформація

Як вам уже відомо, володіння пап римських у Центральній Італії - Папська область - постало в результаті подарунка Пипіна Короткого (VIII ст.). Воно поділяло Італію на дві частини і стало чинником, який унеможливлював об’єднання Італії аж до середини XIX ст.

У своїх володіннях, крім церковної влади, папи управляли так само, як і будь-який правитель Європи. Папам, як і королям, не давали спокою великі феодали, які до того ж зазіхали на Святий престол.

Папська область страждала від майже безперервної ворожнечі між папами й імператорами аж до середини XIII ст. 

2. Середньовічна Іспанія

Арабська Іспанія

У VII-VIII ст. весь Піренейський півострів, окрім його північної гірської частини, був завойований арабами. Європейці називали їх маврами - за назвою місцевості Мавританія у Північній Африці, звідки ті прийшли до Іспанії. На початку X ст. володарі Іспанії відокремилися від Арабського халіфату і заснували окрему державу - Кордовський халіфат. Мусульманська Іспанія перетворилася на найрозвиненішу частину тогочасної Європи. Звідси в Європу проникали досягнення арабської культури і науки.

За арабського панування Іспанія досягла небаченого розквіту. У країні, що завжди потерпала від посухи, араби запровадили систему штучного зрошування і вирощували рис, цукрову тростину, апельсини, лимони та інші нові культури. Відновилося видобування срібла, переживали піднесення ремесла. Купці везли з мусульманської Іспанії до інших країн шовкові та вовняні тканини, вироби з металу, шкіри, скла. Іспанські араби налагодили торгівлю з країнами Сходу, Візантією, Францією та Італією. Завдяки розвиткові господарства значно зросла кількість населення. Кордова - столиця халіфату - була в XI ст. найбільшим містом Європи. Його населяло близько 500 тис. жителів, тут було 113 тис. будинків, 3 тис. мечетей, 80 шкіл, 300 терм (лазень).

Халіфи влаштували тут найбільшу бібліотеку, що містила декілька сотень тисяч книг, і вищу школу, де навчалися тисячі студентів. До Кордови навіть приїжджали навчатися християни з інших країн Європи.

До наших часів збереглися пам’ятки архітектури, побудовані арабами в Іспанії: Кордовська мечеть, палац Альгамбра у Гранаді, палац Алькасар у Севільї та ін. Вони засвідчують дивовижне поєднання мусульманського та європейського архітектурних стилів.

Однак, поряд із великими досягненнями, у халіфаті поєднувалися національне гноблення та ісламізація (навертання до мусульманської віри) християнського населення.

Реконкіста. Створення Іспанського королівства

Записати у зошит

Реконкі́ста (від ісп. Reconquista, «відвоювання») — у 722—1492 роках війна християн за звільнення Піренейського півострова від мусульманського панування.

Боротьба за звільнення Іспанії від маврів розпочалася майже одразу після її поневолення. Центром цієї боротьби стало невелике королівство Астурія, що утворилося у горах на півночі Піренейського півострова. Згодом королівство отримало назву Леон, а ще пізніше - Кастилія (країна замків). Безліч збудованих замків стали опорою для просування на південь. Звільнення зайнятих арабами земель дістало назву Реконкіста (ісп. reconquista - відвоювання) і тривало приблизно вісім століть, аж до кінця XV ст.

Спочатку Реконкіста відбувалася з перемінним успіхом. У X ст., за правління халіфа Абд-ар-Рахмана, попередні успіхи християн ледь не було втрачено. Арабське військо під командуванням видатного полководця ал-Мансура («Переможець») за 20 років здійснило 50 вдалих рейдів у володіння християн.

Але вже наступного століття внутрішні негаразди халіфату, який розпався на декілька еміратів, дали змогу християнам під керівництвом короля Кастилії Альфонса VI звільнити давню столицю вестготського королівства Толедо.

Реконкіста одночасно була складовою наступу християнського світу, формою воєнної колонізації. Вирішальні її успіхи припали на XI- XIII ст., коли хрестоносці «звільняли» Палестину, а німецькі рицарі «наступали» на сході Європи. У визволенні Піренейського півострова від арабів брали участь не лише іспанці й португальці, а й рицарі з інших європейських країн. За рицарями, як і на сході Європи, йшли селяни, осідаючи на землях, завойованих мечами. Вони отримували особисту незалежність, а жителі визволених міст - самоврядування. Рицарі привласнювали величезні маєтки і палаци, що раніше належали мусульманам.

Цікаво знати

На цьому етапі Реконкісти уславився кастильський рицар Родріго Діас де Бівар (1043-1099). Він був полководцем у короля Кастилії Санчо II. За воєнну доблесть іспанці називали його Кампеадором (Войовник), а маври - Сідом (Господар). Сід поводив себе занадто незалежно і самовпевнено. То він служив королю, то, посварившись із ним, почав служити еміру Сарагоси, зрештою зі своїм відданим загоном захопив Валенсію і став її правителем. Після смерті Родріго Діаса маври повернули собі Валенсію, але його перемоги закарбувалися в народній пам’яті і знайшли своє відображення у поемі «Пісня про мого Сіда».

На визволеній від арабів території на початку XII ст. утворилися чотири християнські держави: королівства Кастилія, Арагон, Наварра і Португалія. Часом найбільш напруженої боротьби стало XII ст. Саме тоді Реконкіста перетворилась на священну війну християн проти мусульман, як і хрестові походи до Палестини. Для боротьби проти арабів, як і на Сході, були засновані духовно-рицарські ордени - Сант-Яго, Алькантара, Калатрава. Рицарські війська успішно наступали, примушуючи арабів відступати на південь півострова. Вирішальна битва відбулася біля Лас-Навас-де-Толоса в 1212 р. У 40-х рр. XIII ст. під владою арабів залишилася лише невелика територія Гранадського емірату.

Віхи Реконкісти

На початку XIV ст. Реконкіста на понад 100 років припинилася. Держави, що утворилися завдяки Реконкісті, переймалися залагодженням внутрішніх проблем. Королівство Арагон основні свої зусилля спрямувало на встановлення контролю над Західним Середземномор’ям. Воно захопило Балеарські острови, Сицилію і Сардинію, а згодом і Неаполітанське королівство. У королівстві Кастилія всю енергію було спрямовано на боротьбу проти іновірців - мусульман та іудеїв. Королівство Португалія вдалося до освоєння просторів Атлантики та узбережжя Африки.

Розповідь вчителя з використанням опорної схеми «Утворення об’єднаного Іспанського королівства».

  У 1479 р. унаслідок династичного браку Ізабелли Кастильської та Фердинанда Арагонського утворилося об’єднане Іспанське королівство. Щоб з’ясувати, якими шляхами відбувалося об’єднання, звернемося до схеми.

У XIV–XV ст. на Піренейському півострові існували держави - Кастилія, Арагон з Каталонією і Валенсією, Португалія, Наварра та останній оплот маврів на півострові Гранадський емірат. Після укладення шлюбного союзу між династіями Арагону і Кастилії, утворилася крупна монархічна держава, до якої увійшли Сицілія, Сардінія і Південна Італія.

У 1492 р. Фердинанд та Ізабелла звільнили від маврів Гранаду, а в 1512 р. приєднали Наварру. Спроба приєднати Португалію виявилася невдалою. Так завершилося об’єднання Іспанії.

Перемога Іспанії над еміратом у Гранаді означала завершення Реконкісти. Цього ж року Христофор Колумб відкрив Америку, що ознаменувало початок нового періоду всесвітньої історії.

У 1474 р. наступник арагонського престолу Фердинанд узяв шлюб із королевою Кастилії Ізабеллою. 1479 р., коли на престол Арагону вступив Фердинанд, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. Проте процес реального об’єднання Кастилії та Арагону розтягнувся у часі. Частини держави суттєво відрізнялися. Фердинанд та Ізабелла активно взялися до формування єдиної держави із сильною центральною владою. Різні за характером - розумна, доброзичлива Ізабелла і хитрий, підступний Фердинанд - були єдиними у своєму релігійному фанатизмі та прагненні до абсолютної влади. Все, що заважало цьому, підлягало знищенню: іновірці, місцеві вольності, комунальні права, привілеї дворян тощо. Монархи активно підтримували священну інквізицію. Після зміцнення влади і наповнення скарбниці Фердинанд та Ізабелла розпочали виконання останнього завдання Реконкісти - завоювання Гранади - володіння мусульман на крайньому півдні Піренейського півострова.

Після нетривалої війни 2 січня 1492 р. над сторожовою вежею двору гранадських емірів було піднято іспанський прапор. Умови капітуляції емірату були сприятливими для арабського населення. Вони зберігали свою землю та віру. Проте з моменту завоювання всі обіцянки почали порушуватися. На землях Гранади шаленіла інквізиція, почалося насильницьке хрещення. Фердинанд та Ізабелла були фанатичними католиками. Вони навіть отримали від папи почесний титул - Католицькі королі. У 1502 р. Фердинанд та Ізабелла видали указ, згідно з яким кожен мавр або єврей повинен був або хреститися, або залишити Іспанію. Цей указ започаткував масовий виїзд із Іспанії маврів та євреїв, що призвело до занепаду торгівлі, ремесел, сільського господарства, до знелюднення багатьох теренів.

Ціною об’єднання Іспанії стали жертви інквізиції, сотні тисяч вигнанців та економічний занепад багатьох районів. Ці негативні наслідки на той час не були такими відчутними. Вони проявилися дещо пізніше - тоді, коли Колумб відкрив Америку, з якої до Іспанії ринуло стільки золота і срібла, що занепад економіки нікого не схвилював.

Скласти таблицю «Причини і наслідки реконкісти в Іспанії».

Тема. Реконкіста. Династична унія Ізабелли І та Фернандо ІІ та утворення Королівства Іспанія. Італійські торгівельні республіки (Генуя, Венеція).