Тестування (перевір себе)

1)    Селянська реформа була проведена у

А   1860 р.         Б   1861 р.        В   1862 р.           Г   1863 р.

2)    Селянська реформа сприяла

А   розвитку ринкових відносин     Б   посиленню поміщицького землеволодіння

В   розвитку кріпацтва                     Г   розвитку скотарства

3)    Основним районом торговельного зернового землеробства була

А   Степова Україна                        Б   Південна Україна

В   Правобережжя                            Г   Лівобережжя

4)    Особливо великі площі посівів тютюн були на

А   Степовій Україні                        Б   Південній Україні

В   Правобережжі                             Г   Лівобережжі

5)    Перша ділянка залізниці, споруджена на українських землях у складі Російськї імперії була побудована у

А   1852 – 1855 рр.     Б   1855 – 1858 рр.    В   1860 – 1863 рр.   Г   1862 – 1865 рр.

6)    Перша ділянка залізниці, споруджена на українських землях у складі Російської імперії з’єднувала

А   Ялту та Сімферополь                          Б   Керч та Балту

В   Балту та Одесу                                     Г   Одесу та Белгород

7)    Харківський паротяго будівний завод виник

А   у 1884 р.         Б   у 1873 р.       В   у 1895 р.         Г   у 1896 р.     

8)    Видобуванням кам’яного вугілля та заліза займався

А   Джон Грієвз          Б   Джон Юз         В   Є. Заславський      Г   П. Кішка

9)    Зростання чисельності міського населення та його питомої ваги у всьому населенні – це

А   індустріалізація       Б   модернізація        В   урбанізація      Г   мануфактура

10)                      Соціальний прошарок , що складається з осіб, які професійно займаються творчою діяльністю – це

А   буржуазія         Б    пролетаріат       В   інтелігенція          Г   робітники

11)                      Учасники робітничого руху 70-х рр. 19 ст. вимагали.

А   дотримання прав робітників         Б   зменшення робочих місць

В   зміну керівників                             Г   збільшення зарплати

12)                      Перший установчий з’їзд Російської соціал-демократичної робітничої партії відбувся у

А   1896 р.         Б   1897 р.         В   1898 р.         Г   1899 р.

1. Хлопоманство

Від кінця 1850-х років свій внесок у розвиток національної свідомості зробили українофіли. Українофільство було специфічним проявом інтелектуального та духовного розвитку еліти. Українофіли брали найактивнішу участь у діяльності громад, земському русі, просвітництві народних мас українських земель, налагодженні зв’язків між наддніпрянцями й західними українцями, в орієнтації на європейські правові та політичні ідеали.

Хлопомани. Світлина 1860-1870-х років

Записати у зошит

Хлопомани - народницько-культурна течія інтелігенції у Правобережній Україні 1850-1860-х років, яка прагнула зближення із селянством. Власне, хлопоманами (від польського «хлопи» - селяни) їх прозвали недоброзичливці через їхню прихильність до селянства.

 Цей рух під впливом західноєвропейських соціально-революційних ідей (насамперед, П. Прудона та Л. Бланкі) та російського народництва виник серед студентів Київського університету, які походили з полонізованих шляхетських родин. Серед засновників - В. Антонович, Т. Рильський, Б. Познанський, К. Михальчук, П. Житецький, П. Чубинський. Вони відкидали революційні методи боротьби і єдиною своєю метою проголошували просвіту народу. Під час літніх канікул організовували мандрівки Наддніпрянською Україною, відомі як «ходіння в народ», щоб пізнати край та його людей.

Репресії російської влади на початку 1860-х років змусили хлопоманів припинити свою діяльність. Проте вони продовжували брати участь у роботі Київської громади, займатися культурно-освітньою діяльністю, але вже без організаційного оформлення.

Документи та матеріали

«У польській партії, що трималася до сих пір незмінно найбільш непримиренних шляхетських тенденцій, виявилося чудове явище: жменя молоді, зблизившись із українофілами, зуміла відмовитися від цих тенденцій і виступила з радикально демократичною програмою, яка образила найчутливішим чином стару польську гвардію. У розділі відщепенців стояв студент Рильський, дуже енергійна й цікава особистість, одна з тих особистостей, які наче навмисне створені для того, щоб увібрати в себе щось нове, ще не помітне для інших, і дати йому форму», - згадував сучасник подій В. Авсеєнко.

ПЕРСОНАЛІЇ

ТАДЕЙ РИЛЬСЬКИЙ (1841-1902)

Етнограф, фольклорист, економіст, культурно-освітній діяч, учасник громадівського руху. Народився в польській шляхетській родині на Київщині. Освіту здобув у Другій київській гімназії та на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира. Був одним з фундаторів Київської громади. Оселився в родовому маєтку в с. Романівка на Житомирщині. Заснував і утримував українську школу для дітей і дорослих. «Ми не можемо залишатися колоністами, якщо хочемо бути корисними народові... забула вельможна шляхта, що всякий чоловік однаково родиться, вміла вона кричать за золоту вольность, та не вміла єю поділитця з людом, простого селянина називала хамом, а словом “хлоп” вона лаялась, забула, що той нікчемний хлоп своєю працею єї годує», - писав Т. Рильський. Після втрати своєї першої дружини взяв шлюб із селянкою Меланією Чуприною. У родині Рильських було троє синів. Молодший, названий на честь Максима Залізняка, став відомим українським поетом. «Все його життя було на подив гармонійним сполученням ідеалів та вчинків», - писав про Т. Рильського історик О. Левицький.

Тадей Рильський

2. Громади

Записати у зошит

Громади — організації української інтелігенції у другій половині XIX - на початку XX ст. в Наддніпрянській Україні, які проводили національно-культурну та громадсько-політичну діяльність. Існували в Києві, Харкові, Одесі, Херсоні, Чернігові.

Перша громада виникла наприкінці 1850-х років у Петербурзі. До її складу ввійшли М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський, Ф. і О. Лазаревські. Коштом українських землевласників В. Тарновського та Г. Ґалагана громадівці видавали твори українських письменників, а впродовж 1861-1862 рр. - часопис «Основа».

Документи та матеріали

«Коли звільнення селян розчистило поле для діяльності на користь народу, негайно ж з’явився літературний орган, цілком присвячений інтересам української народності. Орган цей - “Основа”; біля нього згрупувалися всі представники тодішнього українофільства. На чолі їх стояли ті ж старі члени Кирило-Мефодіївського товариства: Костомаров, Шевченко, Куліш і Білозерський. До них приєдналися молоді українці, у яких було жваве національне почуття. Видавалася “Основа” не на Півдні, а в Петербурзі», - відзначала історик О. Єфименко.

Як ви вважаєте, чому перша громада утворилася в Петербурзі?

Основним питанням, яке найбільше дискутувалося на сторінках часопису, було національне. У полеміці з російською, польською, німецькою, єврейською пресою часопис обстоював програму розвитку національної культури, створення в Наддніпрянській Україні мережі шкіл, запровадження в них навчання рідною мовою корінного населення. Указував на першорядне значення систематичного видання цією мовою науково-популярної літератури як для загальної освіти мас, так і для формування її свідомості.

Схарактеризуйте завдання, які ставила перед собою редакція часопису.

1861 р. утворилася Київська громада, до якої входили В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, Т. Рильський.

ПЕРСОНАЛІЇ

ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ (1834-1908)

Історик, археограф, етнограф, археолог польсько-угорського походження. Закінчив медичний та історико-філологічний факультети Київського університету. Був одним з організаторів і головою Київської громади. Належав до хлопоманів. Від 1878 р. - професор історії Київського університету. Автор багатьох праць з історії України, серед яких дослідження з історії українського козацтва, селянства, церкви та релігійного життя, праці про гайдамаччину. В. Антонович уважав, що в національному відродженні «ідеться не про відродження державної нації, а етнографічної», бо кожна з них «вимагала, щоб їй дали право на існування власної культури, щоб у державному законодавстві забезпечено їй усі права та потреби». «Рух за відродження, - писав В. Антонович, - ...також починається від поодиноких людей». Особливо характерною для тогочасних настроїв була «Моя сповідь» В. Антоновича. Цим твором він започаткував поворот ополяченої української шляхти до народу.

Володимир Антонович

 Громадівці вважали своїм основним завданням поширення освіти. Вони брали участь у роботі недільних шкіл, видавали українську популярну й наукову літературу, збирали матеріали з етнографії та фольклору. Нове покоління інтелігенції розуміло, що майбутній прогрес суспільства залежить від освіченості, рівня самосвідомості мас, вбачало можливість досягнення вищого цивілізаційного рівня лише завдяки розвитку своєї національної культури й духовності.

!Поміркуйте, як розв’язання проблеми освіченості селянства давало змогу досягти «вищого цивілізаційного рівня», тобто перейти від традиційного до індустріального суспільства.

Упродовж 1863-1864 рр. в умовах переслідування та арештів громади припинили діяльність, відновивши її лише на початку 1870-х років. Провідну роль у громадівському русі відігравали «старі громадівці» - ліберали. Вони висували культурницькі гасла - уважали, що розв’язання національного питання можливе шляхом широкої просвітницької діяльності серед народу. Громади розгорнули роботу в Києві, Полтаві, Чернігові, Одесі, Харкові, Катеринославі. Найбільшою і найвпливовішою в Україні була Київська громада, що діяла до кінця 1890-х років, яка об’єднала справжнє сузір’я української інтелігенції. Активними діячами громадівського руху були етнограф Ф. Вовк, публіцист, історик, літературознавець, громадський діяч М. Драгоманов, композитор М. Лисенко, драматург М. Старицький, брати Тобілевичі.

Неабияке значення мала й просвітницька діяльність літературно-політичної газети «Київський телеграф». Її заснували М. Чернишов та А. фон Юнк. Виходячи впродовж 1859-1864 рр. двічі, а в 1864-1876 рр. - тричі на тиждень, газета згуртувала навколо себе В. Антоновича, В. Беренштама, Ф. Вовка, М. Драгоманова, П. Житецького, О. Русова, П. Чубинського, Я. Шульгіна та інших знаних тоді громадівців.

Емським указом «Киевский телеграф» було заборонено, а М. Драгоманов через переслідування за участь у діяльності Київської громади був змушений емігрувати за кордон.

Поміркуйте над виникненням громадівського руху. Закономірним чи випадковим він був? Чому саме інтелігенція стала рушійною силою національного руху на українських землях?

У 1880-х роках громадівці в Наддніпрянській Україні об’єдналися навколо часопису «Киевская старина» (1888-1906). Наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. до Київської громади ввійшли молоді діячі: С. Єфремов, І. Стешенко. Активно працювали в Харкові Д. Пильчиков, подружжя П. і О. Єфименки; у Чернігові - М. Коцюбинський, Б. Грінченко, І. Шраг.

1897 р. в Києві за ініціативою В. Антоновича та О. Кониського відбувся з’їзд членів українських громад, на якому було засновано Загальну українську безпартійну демократичну організацію. До новоствореної організації ввійшли всі громади, що існували у 20 містах Наддніпрянської України.

3. Валуєвський циркуляр

Розвиток національного руху в Наддніпрянській Україні у другій половині XIX ст. непокоїв правлячі кола Російської імперії, які намагалися припинити культурно-просвітницьку діяльність української інтелігенції. У пресі збільшилася кількість статей, де йшлося про те, що не існує ані української мови, ані нації, а українців звинувачували в сепаратизмі, у спробах розвалити імперію. 12 червня 1862 р. Олександр II видав указ про закриття недільних шкіл, оскільки навчання там велося українською мовою.

Записати у зошит

18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії П. Валуєв видав циркуляр, яким заборонялося друкувати українською мовою книжки «навчальні і взагалі призначені для початкового читання народом».

Це обумовлювалося нібито бажанням самих українців, які, за словами Валуєва, вважають, що української «мови не було і не може бути».

Російський уряд і слухняні церковні власті заборонили видавати зроблений П. Морачевським переклад Євангелія українською мовою. Під забороною опинилося й навчання українською мовою, що прирівнювалося до політичної пропаганди.

Як ви вважаєте, чому в липні 1863 р. з’явився Валуєвський циркуляр? Назвіть основні положення цього документа.

4. Польське повстання 1863-1864 рр.

Національна політика російського самодержавства стала причиною активізації визвольного руху в Російській імперії. Серед польської шляхти, буржуазії та інтелігенції популярною була думка про відродження польської держави. У польському національному русі склалося два табори: «білі» обстоювали помірковані позиції й вимагали автономії для Королівства Польського з українськими, білоруськими і литовськими землями; «червоні» додержувалися радикальної тактики, виступаючи за збройне розв’язання польського питання.

У червні 1862 р. сформувався Центральний національний комітет (ЦНК), до якого ввійшли Я. Домбровський, З. Падлевський, Б. Шварце, А. Гіллер. Ще раніше, 1861 р., уродженець Сумщини А. Потебня, який служив у російській армії, створив Комітет російських офіцерів у Польщі. Члени організації також брали участь у підготовці збройного повстання.

Повстання почалося в січні 1863 р. ЦНК проголосив себе Тимчасовим національним урядом. За його наказом повстанські загони здійснили напад на урядові війська. Виступ охопив Правобережну Україну. До повстанців приєднувалися колишні військовослужбовці російської армії різних національностей. Поблизу Любліна на боці повсталих воював партизанський загін із 400 бійців під проводом І. Нечая. Однак масової підтримки українців поляки не дістали. Прагнення включити до складу майбутньої польської держави українські землі відштовхували українців від участі в повстанні. 1864 р. російські війська придушили польське національно-визвольне повстання.

Розкажіть про польське повстання, використовуючи такий план: 1) Коли відбулася ця подія? 2) Хто брав участь у повстанні? 3) Яку мету переслідували повстанці? 4) Які наслідки мала ця історична подія?

5. Південно-Західне відділення Російського географічного товариства

Південно-Західне відділення Імператорського російського географічного товариства - самостійне наукове товариство, створене в Києві (1873) з метою вивчення географії, етнографії, економіки і статистики Наддніпрянської України.

У 1873 р. члени Київської громади - історик І. Лучицький, правник О. Кістяківський та інші - увійшли до складу Південно-Західного відділення Російського географічного товариства. Результатом їхньої діяльності стало оприлюднення етнографічного, історичного, статистичного матеріалу про Україну.

Першим головою товариства був Г. Ґалаган, пізніше - В. Антонович. У роботі товариства брали участь Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський. Було видано два томи «Записок» (1874-1875). Окремими додатками в «Записках» було опубліковано думи і пісні О. Вересая. Заходами товариства видавалися збірки чумацьких пісень І. Рудченка (1874), історичних пісень В. Антоновича і М. Драгоманова.

У березні 1874 р. було проведено перепис населення Києва. У серпні 1874 р. за ініціативою товариства відбувся III Археологічний з’їзд у Києві, а в березні 1875 р. товариство взяло участь у географічному конгресі та виставці в Парижі. На підставі Емського указу російський уряд у червні 1876 р. ліквідував товариство.

ПЕРСОНАЛІЇ

ОСТАП ВЕРЕСАЙ (1803-1890)

Кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень. Народився в с. Калюжинці на Чернігівщині. Його батько - Микита Григорович Вересай - був незрячим і заробляв на прожиття грою на скрипці. На четвертому році життя Остап осліп. Хлопець переймав мистецтво співу та гри на бандурі в кобзаря Юхима Андріяшівського, з яким познайомився на ярмарку в Ромнах і був у нього поводирем. Близько 1852 р. оселився в с. Сокиринцях на Чернігівщині. Понад сорок років мандрував містами й селами України. Кобзаря помітив художник Лев Жемчужников, який записав від нього кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з П. Кулішем, який також записав від нього кілька пісень. Куліш розповів про Вересая Т. Шевченку, який 1860 р. надіслав йому гроші та свого «Кобзаря» з підписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка». 1874 р. О. Вересай виступав у Києві на III Археологічному з’їзді. У звіті про з’їзд начальник Київського жандармського губернського управління написав рапорт вищому начальству про те, що «Остап Вересай своїми поетичними піснями і типовим виглядом сприяв збудженню симпатій до гетьманщини...». До кінця життя Вересай жив у Сокиринцях. П. Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату. Творчість О. Вересая вивчали М. Лисенко, П. Чубинський, С. Русова. «Тричі проспівав Остап свою пісню про правду. І щоразу - по-новому. Коли вперше вона звучала скаргою, то вдруге вона явилася докором, і нарешті втретє, коли кобзар з високо піднятою головою волав дзвоном коротких закликів... він зворушив усі серця, і вона наповнилася гіркотою і безбережним натхненням», - писав австрійський поет Райнер-Марія Рільке про О. Вересая.

Остап Вересай

6. Емський указ

Записати у зошит

18 травня 1876 р. Олександр II видав Емський указ - заборону не тільки друкувати українською мовою оригінальні й перекладені твори (навіть тексти для нот), а й завозити до Росії українські книжки з-за кордону (насамперед, ішлося про Австрію, де таких жорстоких щодо української мови законів не було). Заборонялося ставити українські спектаклі, влаштовувати концерти українських пісень і декламації літературних творів.

Документи та матеріали

«Государ Імператор в 18 день минулого травня Височайше наказав:

1) Не допускати ввозу в межі Імперії без окремого на те дозволу Головного управління будь-яких книжок і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі.

2) Друкування і видання в Імперії оригінальних творів і перекладів на тому самому наріччі заборонити, за винятком тільки:

а) історичних документів і пам’яток; б) творів красного письменства, але з тим, щоб при друкуванні історичних пам’яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від загальноприйнятого російського правопису, і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головному управлінні.

3) Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музикальних нот.

4) Припинити видання газети “Киевский телеграф”» - зазначалось у документі.

У травні 1878 р. М. Драгоманов, виступаючи в Парижі на літературному конгресі з доповіддю «Література українська, поскрибована російським урядом», зазначив: «Членам конгресу, можливо, важко буде повірити в те, щоб ціла література в Європі була заборонена і щоб така нечувана подія могла статися в середині XIX століття». У межах свого виступу Драгоманов наводив текст Емського указу, підкреслюючи, що українською мовою не можна було навіть перекладати Євангеліє, не кажучи про світську літературу та елементарні підручники. Наприкінці доповіді вчений звернувся до конгресу із заявою від імені українського народу, у якій висловив надію, що конгрес не залишиться осторонь і знайде спосіб допомогти Україні в ситуації, що склалася.

У 1881 р. до указу вийшло роз’яснення, за яким дозволялося друкувати українською мовою твори художньої літератури, історичні документи й словники, але обов’язково російською абеткою. Пізніше було заборонено українські переклади будь-яких російських творів, а саме слово «Україна» замінювалося на «Малоросія».

Порівняйте положення Валуєвського циркуляра та Емського указу Яке значення вони мали для національно-культурного відродження Наддніпрянської України?

7. Братство тарасівців

Студентська молодь прагнула активізувати суспільно-політичне життя Наддніпрянської України. Студенти вищих навчальних закладів Харкова і Києва Б. Грінченко, І. Липа, М. Байздренко, М. Базькевич, М. Міхновський та В. Боровик утворили в 1891 р. (за даними І. Липи - у 1892 р.) громадсько-політичне товариство Братство тарасівців. Того ж року вони здійснили подорож до Канева на могилу Т. Шевченка, де дали клятву боротися за утвердження його суспільно-політичних ідеалів.

Документи та матеріали

«Ми, свідомі Українці, рішуче й назавжди пориваємо зв’язок з українофілами. Ми, свідомі Українці, оддаємо всі наші сили на творення української культури, на національно-політичне визволення поневоленого українського народу. Ми вживаємо тільки українську мову. Ми працюємо тільки для українського народу. Ми мусимо агітувати за наші думки, переводячи в життя, між іншим, і тим, що кожен повинен на протязі року вивчити грамоти по-вкраїнському не менше двох членів для нашої організації» - звучало в їхній промові.

У чому полягали ідеали тарасівців?

Основні ідейні засади організації викладено в «Декларації віри молодих українців». Тарасівці готували до друку свої видання, організовували таємні сходки, листувалися з однодумцями з Галичини. Вони виступали за єдність і соборність українських земель, на захист української мови, за добросусідські відносини з усіма народами, які населяють Україну, справедливе розв’язання економічних питань.

Своїм основним завданням тарасівці вважали національне визволення українського народу, досягнення повної автономії всіма народами, поневоленими Російською імперією. Братчики зобов’язувалися вимагати вживати українську мову у школі, державних установах, боронити інтереси українського народу. Вони розгорнули широку діяльність із пропаганди своїх поглядів серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Осередки товариства знаходилися в Києві, Одесі, Полтаві, Лубнах. Братство проіснувало до 1898 р. Його осередком до 1893 р. був Харків. Коли ж 24 його члени було заарештовано і більшість з них ув’язнено, діяльність товариства перенесли до Києва.

Значення цієї організації полягає в тому, що вона була першою ланкою на шляху утворення справжніх політичних партій у Східній Україні. Тарасівці насамперед висували політичні й економічні вимоги, а не культурницькі питання, що було характерним для громадівського руху 1860- 1880-х років. Під впливом ідей братства на Східній Україні було засновано першу політичну партію - Революційну українську партію (РУП).

8. Національне відродження кримських татар

Національне відродження кримських татар нерозривно пов’язано з ім’ям Ісмаїла Гаспринського. Він народився 1851 р. поблизу Бахчисарая. Початкову освіту здобув у сільській мусульманській школі, згодом продовжив навчання в сімферопольській гімназії та Московському кадетському корпусі. Кілька років жив у Парижі та Стамбулі. Повернувшись на батьківщину, заснував 1883 р. в Бахчисараї двомовну (російсько-татарську) газету «Терджиман» («Перекладач»), яка була єдиним тюркомовним періодичним виданням у Російській імперії. На її сторінках протягом багатьох років висвітлювалися передові ідеї мусульманства та нові методи шкільної науки для татар.

9.   - ЗУО – Загальна українська безпартійна

організація (1897 р.)  УДП (1904 р.);

- таємний Всеукраїнський з’їзд студентських громад (1898 р.);

- Другий всеукраїнський студентський

з’їзд (1899 р.)

Д/з       Складання таблиці

         „Діяльність Братства тарасівців”

Ісмаїл Гаспринський

І. Гаспринський був одним з найбільш відомих тогочасних педагогів-реформаторів та провідником просвіти кримськотатарського народу. Основу виховання інтелігенції вбачав у відданості культурі, мові й релігії свого народу в поєднанні з прагненням освоїти досягнення європейської культури. Його ідеї позначилися на проведенні реформи національної школи, створенні перших національних підручників. Значну увагу Гаспринський приділяв розвитку національного друку. Опікувався розв’язанням жіночого питання, сприяв зміцненню суспільних, культурних та економічних зв’язків між тюркськими народами. Був автором оповідань, у яких порушувалися питання національного визволення мусульман, потреби модернізації мусульманського способу життя, моралі та гідності людини.

Своєю діяльністю та світоглядом Гаспринський здобув заслужений авторитет серед усіх ісламських народів Російської імперії, Близького та Середнього Сходу.