Учитель. Таким чином, внутрішньополітичний розвиток Західної України в складі Австро-Угорщини характеризувався тим, що доля всього українського населення залежала від Галицького крайового сейму та угорської адміністрації. Австрійський уряд у своїй внутрішній політиці ігнорував прагнення українців до самостійного національно-політичного життя, хоча порівняно з українськими землями, що перебували в складі Російської імперії, у національно-культурній сфері його політика була більш поміркованою.

2. Економічний розвиток Західної україни.

Узагальнити та виокремити основні особливості економічного розвитку західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини вчитель зможе за допомогою схеми-переліку «Характерні особливості економічного розвитку західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії», основні пункти якої учні фіксують у конспектах.

Яким економічним поняттям можна охарактеризувати динаміку видобутку нафти в Західній Україні в 1890-1909 рр.?

Визначте чинники зміни об’ємів видобутку нафти у західноукраїнському регіоні.

Видобуток кам'яної солі в Західній Україні у 1900-1908 рр. (у тис. т)

Чому різко збільшився об’єм видобутку кам’яної і кухонної солі в Західній Україні в 1900-1908 рр.? З якими чинниками це, на вашу думку, було пов’язано?

       Сільське господарство західноукраїнських земель в умовах зародження процесів індустріалізації на початку XX ст. набувало дедалі більшого товарного характеру. Але, як і на землях Східної України, у ньому продовжували панувати пережитки феодальної системи, які стримували темпи його розвитку: велике поміщицьке землеволодіння, малоземелля і безземелля селян. Так, у 1902 р. у Галичині налічувалося 3,1 тис. поміщицьких господарств. 47 західноукраїнських поміщиків володіли 44 тис. га землі, а польський граф Потоцький мав 49,8 тис. га. Поміщики володіли майже такою самою кількістю землі, як 650 тис. селянських господарств.

80 % селянських господарств належали до бідняцьких (мали до 2 га землі). У 1910 р. за борги з аукціону було продано 27,2 тисячі селянських господарств. На Буковині протягом 1903-1911 рр. 10 тисяч селян було позбавлено землі.

Серед усього західноукраїнського населення становище закарпатських русинів було найтяжчим. Земельна реформа на початку 50-х років уже вичерпала свій потенціал. 51 % селянських господарств (58 тис.) володіли земельними ділянками (телеками) розміром до 1 га (2 гольди), тоді як для нормального ведення господарства потрібно було 3-5 га. 128 великим землевласникам належало 32,2 % усіх земель, а найбільшими серед них були Шенборни і Телекі (відповідно 233 тис. і 37 тис. гольдів).

За наполяганням мукачівського єпископа Юлія Фірцака (1836-1912), занепокоєного становищем селян, угорський уряд вислав у Закарпаття спеціаліста із сільського господарства Едмунда Егана.

«Міг би хто думати, що в сих сторонах, забитих дошками від світу, бодай прожиток дешевий. Куди! Якраз навпаки! До половини зими з’їв кожний господар свої хліборобні зароби, а до жнив жиє дорого купленою стравою. За все платить він на 18-20 % дорожче від міської ціни...

Руський селянин не бачить цілий рік ні м’яса, ні яйця, хіба вип’є кілька капель молока, а в великосвяточний день з’їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою, його поживою є вівсяний ощіпок і - коли не бракне - бульба. Не дивниця, що коли в інших гірських сторонах багато людей рослих, кріпких та здорових, у руському Підкарпаттю подиблемо хіба недокровні, марні, пожовклі мари, безсильні, хиткі, нездалі до військової служби, карликуваті, золотушні (скрофулічні), віддані з розпуки п’янству, зниділі, ліневі та темні... Цей народ поволі занепадатиме матеріально і морально щораз то нижче, доки не загине зовсім ... Якщо уряд думає допомогти русинам... необхідно взятися за оздоровлення всього недужого організму».

Так звітував чиновник угорського міністерства хліборобства Едмунд Еган після обстеження ним життя українських селян Закарпаття.

Розроблені Еганом заходи лягли в основу організації Верховинської господарської акції, яка почала здійснюватися із середини 1897 р. Насамперед було орендовано в графа Шенборна 12 600, а згодом ще 20 000 гольдів землі, переважно пасовищ, на яких розводили завезену з Німеччини та Швейцарії худобу високопродуктивних молочних порід, роздану місцевим селянам. Для переробки молока, що його здавали селяни, у Нижніх Воротах було створено спеціальне молочне господарство. Крім скотарства, відповідно до заходів акції розвивались кролівництво, птахівництво, бджільництво та народні промисли.

Важливим заходом Егана було обмеження свавілля лихварів, що стало справжнім лихом для селян. У 1899 р. було створено кредитну спілку, яка під низькі відсотки давала селянам позички.Одним із завдань було також впорядкування виїзду селян на сезонні роботи до маєтків великого землевласника Альфреда (5-10 тис. чол.).

Хоча ці заходи мали поверховий характер, проте вони певною мірою сприяли поліпшенню життя населення. Та не всім сподобалася діяльність Егана.

20 вересня 1901 р. за невідомих обставин його було тяжко поранено, а за два дні він помер. Відтак «Верховинська акція» зійшла нанівець.

Учитель пропонує учням законспектувати основні положення розповіді. Спираючись на факти, учитель пояснює, що причиною погіршення соціально-економічного становища західноукраїнського селянства стало поширення кооперативного руху, що водночас був формою економічної підтримки селянства і проявом національного руху.

Поширення кооперативного руху в Західній Україні стало закономірним явищем, однією з форм опору економічному гнобленню з боку польського дворянства та єврейського лихварського капіталу. Під керівництвом національно свідомих юристів, священиків, учителів населення міст і сіл організовувало кредитно-позичкові та споживчі кооперативи, які будували народні доми, громадські крамниці, комори.

Селянські страйки в Галичині — страйки селян в Галичині на початку XX століття. Спершу спорадичні й неорганізовані акції сільсько — господарських робітників і сільської бідноти, єдине джерело існування яких були заробітки по панських дворах і фільварках, з 1902 — масовий організований страйковий рух за покращення побутових умов і збільшення заробітної платні. Перші спорадичні селянські страйки охопили на весні 1900 15 сіл Борщівського повіту, зокрема маєтки великого польського землевласника графа Баворовського. Страйкарі вимагали підвищення поденної зарплатні з 18-20 до 50 центів і під час жнив з 80 центів до 1 ґульдена. Страйк був придушений австро — угорським військом.

Активними організаторами селянського страйку 1902 були тогочасні українські політичні партії: Національно-Демократична (Євген Левицький, В. Будзиновський, Л. Цегельський та ін.), Русько-Українська Радикальна Партія та УСДП; вони створювали низові страйкові комітети і вели роз'яснювальну роботу у пресі та пропагандичній літературі. Страйк почався у червні 1902 у Львівському і Перемишлянському повітах (на землях графа Анджея Потоцького), у кін. липня він охопив понад 500 сіл у 26 повітах у яких 200 000 осіб (перший масовий селянський страйк у Європі). Крім невиходу на працю, учасники селянського страйку підпалювали фільварки, двори й ліси. Даний страйк придушено за допомогою жандармських загонів і війська. За участь у страйку заарештовано понад 4 000 селян, більшість з них були засуджені на ув'язнення. Страйкарі виявили солідарність і дисциплінованість, поміщики змушені були піти на поступки. Страйки й сезонна еміграція на роботи до Німеччини (з 1903), на які виїхало до 80 000 осіб, підірвали шляхетське землеволодіння. Щоб врятуватися від руїни, землевласники були змушені парцелювати землю поміж місцевих селян і спроваджених ними польських колоністів, в наслідок чого 140 000 гектарів землі перейшло до селян. Селянські заворушення і страйки у 1901—1902 спалахнули також у деяких селах Буковини й Закарпаття.

У більшому обсязі селянські стайки в Галичині відновилися на весні 1906 — го року, охопивши 400 сіл у 35 повітах. Страйкарі вимагали збільшення зарплатні наймитів на постійній фільварковій роботі до 100—200 корон річно і поденної до 2 корон та 7 — 8 сніп замість 12.

Д/з

Опрацювати інформацію та пар. 26