Опозиційний рух в Україні в середині 60-х — на початку 80-х рр.
Робота з флеш-картками
Перевір себе
Ознаки кризових явищ в с соціальній сфері (таблиця)
Сьогодні на уроці:
Основні дати і події: 1964 р. — поява «самвидаву» в Україні; 1964 р. — утворення Українського національного фронту (УНФ); квітень 1965 р. — демонстрація у Львові під час судового процесу над Б. і М. Горинями;
серпень—вересень 1965 р. — перша велика хвиля арештів дисидентів;
4 вересня 1965 р. — маніфестація проти арештів української інтелігенції у кінотеатрі «Україна» в Києві;
квітень 1968 р. — протест 139 діячів України проти арештів і утисків української культури;
червень 1969 р. — лист українських політв’язнів до комісії з охорони прав людини в ООН;
1970 р. — початок виходу нелегального опозиційного журналу «Український вісник» (редактор В. Чорновіл);
1972 р. — друга велика хвиля арештів інтелігенції України листопад 1976 р. — утворення Української Гельсінської групи; 1979 р. — створення Інтернаціонального революційного фронту у Львові
Робота з поняттями
Опозиційний рух — форма протистояння меншості владі, політичній силі, партії, офіційному курсу правлячих кіл у державі.
Дисидентський рух(від латин. —незгодні) — рух інакомислячих проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології, політиці.
Самвидав — літературні, публіцистичні твори, які розповсюджувались у рукописах без офіційного дозволу.
Перегляд відео
Мотиваційна діяльність
Хто ж так налякав владу у Кремлі?
Хто такі дисиденти?
Пригадайте, коли виникає дисидентський рух.
Назвіть імена найвідоміших представників дисидентського руху першої половини 1960-х рр
Що могло стати причинами активізації руху дисидентів в роки «застою»?
Робота з ОК «Течії руху дисидентів»
• самостійницька, яку представляли, зокрема, національно-визвольний рух підпільних груп;
• національно-культурницька, яку презентував рух «шістдесятників»;
• правозахисна та рух за свободу совісті (релігійна опозиція).
Робота в групах: Соціологічне дослідження «Склад дисидентського руху» з укладанням таблиці
Визначити склад дисидентів ви зможете після опрацювання соціологічного аналізу 530 учасників руху
Відомий аналітик українського руху опору Мирослав Прокоп подав у журналі «Сучасність» за 1974 р. своєрідну «анатомію» опозиції, тобто соціологічний аналіз 530 учасників руху, згаданих у документах самвидаву. За фахом найчисельнішу групу становила інтелігенція (інженери, лікарі, вчителі, журналісти) — 36,8 %, далі йшли робітники — 12,8, науковці — 11,9, літератори — 10,9, студенти — 9,2, митці — 6,6, священики Української католицької церкви — 4,7, селяни — 2,6 %, один працівник міліції і один матрос. Професії 21 особи встановити не вдалося. Серед учасників руху було 14,9 % жінок. За віком домінуючою була група людей 25–45 років. Більшість опозиціонерів не оминула членства в комсомолі, але комуністами стали лише окремі з них. Невеликою була й кількість колишніх членів ОУН. Цікавою видається географія руху, проаналізована за місцем праці його учасників. Головні сили опозиції зосередились у Києві та Київській області — 258 осіб (48,7 %). На Львів та область припадало 116 осіб (21,9 %). Наступними за кількістю дисидентів були такі області: Івано-Франківська — 41 особа, Дніпропетровська — 24, Тернопільська — 22, Донецька — 10, Волинська і Рівненська — по 8, Житомирська, Одеська і Харківська — по 6, Запорізька — 5.
