З «Галицько-Волинського літопису» (XIII ст.) 
«По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючись заповідей Божих. Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх] як той крокодил, і переходив землі їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха...». 
 
В. Татищев, автор «Історії держави Російської», користувався багатьма джерелами, що згодом були втрачені. Він дає таку характеристику князеві Роману: 
 
«Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний: з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві, запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові вправи; найпаче [це] він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє». 
 
З «Великопольської хроніки» (кін. XIII - поч. ХІV ст. ) 
 
«Хоч галичани і вагалися у своїх роздумах..., однак мусили прийняти князем Романа, якого страхалися, як блискавки. Адже вони вже добре знали, яку витончену тиранію і криваву жорстокість виявляє він до своїх підданців. Звідусіль вони терплять утиски, і немає жодної надії на можливість повстання... 
 
...Роман, як увійшов у роль жорстокого тирана, захопив найвидатніших галицьких достойників, які цього не сподівалися. Кого вбиває, кого живим закопує в землю, з інших здирає шкіру, розриває на шматки, багатьох простромлює стрілами. А в декотрих вириває нутрощі, а вже потім убиває. Використовуючи всі види катувань, він являє собою для своїх громадян жахливішого ворога, ніж для недругів. А тих, кого він не може одразу схопити, тому що вони, нажахані, повтікали в інші краї, використовуючи дарунки, лестощі, всілякі хитрощі, кличе назад, обдаровує їх шаною і підносить. А потім наказує стратити їх з найжахливішими, неймовірними катуваннями, щоб цим викликати жах у сусідів і, нищачи могутніх, правити безпечніше. Звідси і походить відоме прислів’я: «Не можна безпечно скуштувати меду, доки не винищено бджіл». І завдяки нещастям інших він сягнув добробуту і за короткий час став могутнім настільки, що панував всесильно майже над усіма руськими князями, провінціями»