Додаткова інформація
Початок панування дорійців у Греції, що знайшов відображення у творах легендарного давньогрецького поета Гомера, історики називають «гомерівським», або «темними віками». Вважають, що близько 800 р. до н. е. Гомер склав дві поеми — «Іліада» та «Одіссея». В «Іліаді» (назва походить від слова «Іліон» — так греки називали Трою) розповідалося про десятирічну війну між ахейцями та троянцями. Герої поеми діють поруч із богами й міфічними істотами.
Постать в історії
Гомер жив на межі IX—VIII ст. до н. е. Нам невідомі точні біографічні дані про нього, скласти уявлення про його життя ми можемо тільки за переказами. Гомер народився на острові Хіос. Був сліпим мандрівним поетом. Йому приписують об’єднання міфів про Троянську війну та створення поем «Іліада» й «Одіссея». Записані поеми були за наказом афінського правителя Пісістрата в VI ст. до н. е.
В «Іліаді» Гомер описує останній 41 день Троянської війни. Автор захоплено змальовував не лише ахейців Ахілла й Патрокла, але й їхніх ворогів-троянців — царя Пріама та воїна Гектора. Напівбог Ахілл після дев’яти років війни відмовився продовжувати боротьбу та передав свої обладунки найближчому другові Патроклу, який очолив ахейців і повів їх на штурм Трої. Біля брами міста Патрокл зустрівся у двобої з троянським героєм Гектором, від руки якого й загинув. Це змусило Ахілла знову взятися за зброю. Він помстився за смерть свого друга, убивши Гектора.
Але сам недовго прожив після цього: отруйна стріла брата Гектора — Паріса, спрямована самим богом Аполлоном, наздогнала його. Гомер описав ці події, прославляючи не саму війну, а мужність, відвагу, силу, гідність та почуття обов’язку греків і троянців. Продовженням оповіді про Троянську війну була «Одіссея» — опис казкових пригод царя Ітаки Одіссея. Десять років цей грецький герой воював із Троєю. Після взяття міста він вирішив повернутися додому, до Ітаки, але його мандрівка затяглася ще на десять років. Під час плавання він заблукав і потрапив на острів лотофагів, де, скуштувавши лотоса, втратив пам’ять і забув про батьківщину. Потім Одіссей відвідав острів циклопів.
Зі своїми товаришами він прийшов до печери одноокого велетня Поліфема, сина бога морів Посейдона, де й був захоплений чудовиськом. Лише завдяки кмітливості та хитрості Одіссея їм удалося осліпити циклопа та врятуватися. Після цього Одіссей зі своїми товаришами відвідав острів бога вітрів Еола, боровся з племенем велетнів-людожерів, потрапив у володіння чаклунки Кірки, яка перетворила його супутників на свиней, побував у підземному царстві бога Аїда. Дивом стало те, що він лишився живим після зустрічі з потворами Сциллою та Харибдою. Через десять років поневірянь Одіссей під виглядом жебрака повернувся до Ітаки, де на нього чекала вірна дружина Пенелопа.
За казковими пригодами, описаними в поемах, ми бачимо життя, побут, вірування та ідеали давньогрецького суспільства. Тому «Іліада» та «Одіссея» є неоціненним історичним джерелом. У поемах Гомера, крім опису Троянської війни та пригод героїв, містяться цінні відомості про грецьке суспільство в початковий період панування дорійців. Тому в його творах не знайшли відображення досягнення Мінойської й Ахейської цивілізацій, немає опису величних палаців, не згадуються високоосвічені люди.
Дорійські племена, що підкорили Грецію, жили невеликими родовими общинами. Життям общини керував обраний її членами правитель — баеилевс. Об’єднання кількох родів називалося фратрія. Інколи багато дорійських родів об’єднувалися у філи. Із поем Гомера видно, що на цей час виникла заможна верхівка роду — аристократія (басилеї), яка володіла багатьма землями, що передавалися в спадок. Поступово філи об’єднувалися, і ці об’єднання згодом стали основою для виникнення невеликих міст-держав — полісів.
Центрами полісів були відроджені дорійцями міста, навколо яких розташовувалися невеликі поселення із сільськогосподарськими угіддями.
Багатство роду визначалося кількістю худоби в господарстві та земельними наділами.
Ремесло ще не відігравало важливої ролі в житті греків, проте, як і мікенські таблички, поеми Гомера згадують багато ремісничих професій: ковалів, столярів, каменярів, мулярів, кораблебудівників. Основу суспільства в гомерівський період становили общинники, основним заняттям яких було землеробство. Вони вирощували сільськогосподарську продукцію на маленьких земельних наділах, що були в їхній власності, а також працювали на багатіїв за мізерну плату. У поемах згадуються общинники, які мали декілька наділів, а також такі, які їх не мали зовсім. Це є свідченням соціального розшарування.
Усі види господарської діяльності — землеробство, ремесла, торгівлю — держава обкладала величезними податками. За словами героя гомерівської поеми Ахілла, життя общинників було не набагато кращим, ніж смерть і пекельні муки.
Гірше, ніж селяни-общинники, жили раби. Їх використовували для тяжкої праці в хатньому господарстві. Також вони пасли худобу, працювали на полях. Гомер оповідав, що вдома в Одіссея було 50 рабинь. Рабами ставали переважно військовополонені, а також селяни-боржники.
Побут басилеїв, за описами Гомера, був дуже простим. Басилеї, хоча й мали рабів, самі орали землю, збирали врожай. Їхні дружини пряли, прали білизну поряд зі слугами й рабами. Правителі власноруч виготовляли предмети побуту та зброю.
Відмінності в становищі рядових общинників і басилеїв та аристократів чітко простежувалися у військовій організації Стародавньої Греції. Басилеї й аристократи воювали на бойових колісницях. Їх підтримували в бою легкоозброєні піхотинці, якими зазвичай були прості общинники. Зброєю піхотинців були переважно списи з бронзовим або залізним вістрям. Їх опис часто зустрічається в «Іліаді». Списи служили як для метання, так і для ураження супротивника на близькій відстані. Гомер писав, що Ахілл убив Гектора саме за допомогою цієї зброї, а довжина списа Гектора сягала 5,5 м.
Грізною зброєю були мечі, загострені з обох боків. Воїни того часу мали щити двох видів: один високий, який повністю закривав воїна, другий меншого розміру, круглий. Щити робили зі шкіри биків і зміцнювали бронзовими пластинами.
Робота з історичними джерелами
ПРО РОДОВИЙ ПОДІЛ СУСПІЛЬСТВА
По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,
Родові рід, а племені плем’я нехай помагає.
Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.
(«Іліада», VII, 362—364)
ПРО ВЛАДУ
В гніві своєму страшні богородиі бувають державці, —
Їх-бо достойність — од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель.
А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,
Жезлом його уперіщить і гострим нагримає словом:
От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,
Кращих за тебе, — ти ж, боягуз, воювати нездатний,
Ні на війні, аиі в раді на тебе не зважають ніколи.
Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.
Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.
Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином
Берло* дано і закон, щоб над людом своїм панував.
(«Іліада», VII, 196—206)
ПРО ПОДІЛ СУСПІЛЬСТВА НА БІДНИХ І БАГАТИХ
З ласки Гермеса-посла, що людям у різноманітних
Справах і радість, і успіх, і славу дарує велику,
З смертних зі мною піхто не зрівняється в жодній роботі:
Швидко розкласти вогонь, сухих па те дров нарубати,
Різати й смажити м’ясо, вино розливати по кубках —
Все, що на службі в заможних людина виконує проста.
(«Одіссея», XV, 319—324)
Жезл царя.
ПРО ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ
Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,
З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,
Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати...
(«Іліада», XII, 421—423)
ПРО ТОРГІВЛЮ Й ОБМІН
Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,
Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.
Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,
Хто обмінявши на мідь, а хто за блискуче залізо,
Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,
Хто за невільника навіть...
(«Іліада», VII, 4 70—475)
ПРО РАБІВ
В мене й челядників* досить було, і усього багато,
З чим у нас добре живеться і за що нас звуть багачами.
(«Одіссея», XVII, 422—423)
Челядь, яка над собою не чує хазяйської влади,
Зовсім не квапиться те, що належить їй, вчасно робити,
Тож половину від гідності Зевс одбира громовладний
У чоловіка, якому дні рабської долі прирік він.
(«Одіссея», XVII, 320—324)
Скільки за тебе, хтось із міднянозбройних ахеїв
Сльозами умивану десь поведе й дня свободи позбавить.
Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,
Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї
Проти бажання — могутня примусить тебе неминучість.
(«Іліада», VI, 448, 450, 454—458)
ПРО ЗЕМЛЕРОБСТВО
Він бушував на рівнині, немов та ріка в водопілля,
Що від зимових набухла дощів і всі греблі зриває.
Стримать не зможуть її ні міцно збудовані греблі,
Ні огорожі навкруг виноградників, рясно розквітлих, —
Раптом нахлине вона, обтяжеиа зливою Зевса,
Й гине багато у ній прекрасної праці людської.
Так перед сином Тідея троян захитались фаланги...
(«Іліада», V, 87—93)
* У цьому перекладі «челядник» означає раб.
Так, як вечері жадає ратай, що майстерного плуга
На новині цілий день йому тягнуть воли винно-темні,
Й серцем радіє, коли вже на захід схиляється сонце
Й близько вечеря, і вже він іде, ледве тягнучи ноги,
Так же радів Одіссей...
(«Одіссея», XIII, 31 — 35)
ПРО РЕМЕСЛА
В жвавому танці па звиклих ногах вони легко кружляли,
Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає
Він перевірити тільки, як круг обертатися буде...
(«Іліада», XVIII, 599—601)
Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,
Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,
Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки
Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,
Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.
Так же туди і сюди на малому просторі тягнули Тіло ті й другі...
(«Іліада», XVII, 389—395)
ПРО РОБОТУ В КУЗНІ
Як в коваля, коли він топірець чи велику сокиру
Супе гарячими в воду холодну й сичить те залізо.
Гартом узяте, — стає-бо воно ще міцнішим від того, —
Так від оливного кия і око його засичало...
(«Одіссея», IX, 391 — 394)
Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати.
Всі вони разом — аж двадцять було їх — задихали в горна.
Різноманітним диханням, щоб сильно вогонь роздувало,
Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше.
Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще.
(«Іліада», XVIII, 469—473) ОЗБРОЄННЯ ВОЇНА
Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
І через плечі срібпоцвяхований меч перевісив,
Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
А на могутнє чоло шолом він добрий насунув
З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
(«Іліада», XVI, 131—139)
Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля
Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись
Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
Тих, що губили і гинули, й кров’ю земля підпливала.
(«Іліада», IV, 446—451)
